«…Ти ростеш 3іпс0вAнuм дівчиськом! Діти з дuтяч0г0 будuнkу ніколи не виростуть нормальними членами суспільсва!» — сказала я, своїй «внучці»

Взяла моя донька дитину з дитячого будинку. Мені не сподобалась ця ідея. В неї погані гени. Мати цієї дитини любила приймати заб0ронені реч0вини. Яка дитина може народитися від такої жінки? Тільки зіпсована. Батьки Максима, це чоловік доньки, такої самої думки, як і я. Вони більш м’які люди. На пряму нічого сину не кажуть. Я з іншого тіста. Завжди показувала своє невдоволення.

«Внучка» росла активною дитиною. Вона любила малювати. В неї виходило непогано. Батьки віддали її до художньої школи. Мала постійно малювала. Її картинами завішали всю квартиру. Коли я приходила в гості, дивилась на цю мазню з огидою. Може зараз мала подає надії, але дурна кров проявить себе рано чи пізно. Не збираюсь гарно відноситися до цієї малої.

Підрісши, «внучка» захопилась фотографією. Батьки одразу придбали дитині камеру та записали на курси. Її фото прикрашали шкільні стіни. В класі малу любили, як вчителі, так і однокласники. Як до такої людини можна добре ставитися? Як би вони знали, яка зіпсована кров тече в її жилах, хутенько б змінили свою думку!

Я завжди відмовлялася забирати «внучку» до себе. Це не рідна кров. В нашій родині вона ніколи не буде своєю. На свята нічого їй не дарувала. Її батьки засипають подарунками майже кожен день. Їй цього достатньо.

Колись давно, я говорила з донькою про квартиру. Хотіла своє житло зробити дарчим для внучки чи внука, але плани змінились. Готова залишити майно тільки рідній крові. Якась дівка з вулиці не заслуговує такого подарунку! Нехай рідна мати дарує їй квартири! Від мене не отримає ні копійки.

pixabay

Намагаюсь лишній раз не бачитися з тією прийомною дитиною. Трапився випадок, який змусив мене поступитися своїм принципам. Батьки Максима поїхали на дачу, Максим — по-роботі в інше місто, а донька — лягла в лікарню. Малу залишили зі мною. Я погодилась її приютити тільки заради доньки!

Мала відчувала себе вільно в чужому будинку. Дитина сама собі стелила постіль, готувала та прибирала за собою. Не погано для одинадцяти років, але мене не проведеш! Слідкувала, щоб вона нічого не поцупила та не зламала. Хто ж знає цих зіпсованих дітей?

«Внучка» поводилась відносно тихо. Часто йшла на цілий день з альбомом або фотоапаратом. Після прогулянки показували свої роботи. Мене вони не цікавили. Не бачу якось надзвичайного таланту. Може її батьки вселили їй таку думку, але ця мала нічого не варта.

Терпіла три дні. На четвертий Максим мав забрати дитину, але в нього не вийшло. Його затримали по роботі. Мої моральні сили потихеньку танули. Знаходження з цією малою в одній квартирі не приносило задоволення. Так, вона зникала майже на цілий день, але ввечері все одно поверталася.

Проходила без настрою цілий день. Ввечері ми сіли разом вечеряти. «Внучка» намагалась зі мною поговорити. Розповідала щось про фотографію, говорила про якість квадрати, сітки та горизонти. Нічого не розуміла. Це вона спеціально робила, щоб ще більше настрій зіпсувати. Мовляв, дивись бабцю, яка я розумна та вдала, а ти вже стара та дурненька!

Я не витримала.

— Сонце, помовч, будь ласка, хоча б за столом. Не бачиш, що в бабусі голова болить! — Гаркнула на неї.

FreeStockImages

Мала здивувалась, але затихла. Якийсь час сиділи мовчки, але не довго.

— Бабусю, я тобі не подобаюсь? — Спитала мала. — Я ж бачу, що ні. Чому так? Може я тебе десь образила? Може це тому, що я не допомагаю по-дому? Давай я завтра сама всю роботу зроблю. Тобі легше буде.

Мене обурила її репліка. Чому я її не люблю? Бо вона мені не рідна!

— Ти багато розмовляєш, тому я нервую. Люблю тишу. Розумієш? — Зі злістю в голосі промовила я.

— Але, бабусю, є ще якась причина. Це добре видно. Навіть мої друзі говорять, що ти погано ставишся до мене і… — Я її перебила.

— То ти обговорюєш мене за спиною?! Разом зі своєю шпаною! Ніколи не помиляюсь в своїх здогадках! Завжди знала, дурна кров заграє! Скільки моя донька вклала в тебе сил та грошей! А ти ростеш зіпсованим дівчиськом! Діти з дитячого будинку ніколи не виростуть нормальними членами суспільсва! Так і знай!

Мала заціпеніла. Її очі розширились, а в них виступили сльози. Вона щось спробувала сказати, але різко передумала. Вибігла з кухні. Останнє, що я почула, як за нею закриваються двері.

На вулиці було одинадцять годин вечора. Куди вона піде? Знову свої коники показує. Нічого, назад повернеться. Їй же треба десь ночувати. А стосовно того, що я наговорила, не біда. Пора знати правду. Краще раніше, чим пізніше. Прибрала зі столу і пішла спати. Не буду ж цілу ніч сидіти і чекати те дівчисько.

FreeStockImages

Зранку малої не було. Може прийшла, поїла і пішла. Мені ж краще. Лишній раз не буду бачити цю зіпсовану дитину. Донька дзвонила, запитувала про «внучку». Казала, все добре. Коли вона просила дати їй трубку, я відмовлялась і говорила, ніби мала десь гуляє.

— Вона хоч їсти встигає? — Сміючись, запитала донька.

— Так, звісно. — А сама подумала: «Нерви мої постійно їсть

Весь день просиділа за вишиванням та переглядом телевізору. Йшла цікава передача про життя наших людей за кордоном. Я відчувала себе спокійно. Нарешті розповіла тій дівці всю правду про її гени. Стало легко на душі. Склалось враження, наче камінь скинула. Навіщо одинадцять років його тягла, якщо можна було так просто вирішити проблему.

Не бачила малу два дні. Знаю, вона приходила пізно, коли я вже сплю, і йшла рано, до того, як я прокинусь. Не могла ж вона два дні на вулиці ночувати? Приїхав Максим за «донькою». Намагався їй зателефонувати, але телефон знаходився поза зоною. Чоловік почав хвилюватися, але я його заспокоїла.

— Вона кожен день ввечері приходить. Після десятої обов’язково повернеться.

Максим мені не повірив. Ти глянь на нього! Ще один в моєму домі свій характер показує! Мені їхньої малої вискочки вистачає. Чоловік пішов в кімнату до малої. Вона залишила всі свої речі. Зник тільки телефон, але зарядка була на місці.

— Донька завжди виходить або з альбомом, або з фотоапаратом. — Сказав чоловік. — Тамаро Василівно, що ви їй наговорили?

FreeStockImages

Я дар мови втратила! Приютила їхню вискочку, терпіла її присутність стільки днів, а тепер мені моралі читають!

— Правду сказала! Раз ви не можете!

Чоловік похитав головою, забрав речі «доньки» і пішов, не сказавши ні слова. Я ще довго ходила зла. Ніякої дяки! Правильно раніше думала, не контактувати з тим дівчиськом. На далі, не порушу це правило.

Продовження історії знаю від доньки. Вона зателефонувала мені з лікарні. Плакала і кричала одночасно. Нічого не розуміла зі сказаного. Більш-менш заспокоївшись, донька розповіла.

Дівка ночувала два дні на вокзалі. Вона не хотіла повертатися до мене в квартиру. Телефон в неї вкрали, тому подзвонити батькам і все розповісти не могла. Попросила б подзвонити у перехожих, але не пам’ятала номери батьків. Мала плакала, була голодна, коли батько знайшов її. Дитина часто мріяла про подорожі, любила їздити на поїздах, тому він одразу здогадався — де шукати дитину. Донька картала мене, адже я відкрила правду малій.

З «внучкою» все добре. Вони поговорили з нею і вона більше не сумує від того, що прийомна. Чому ж тоді донька так нервує? Нічого ж страшного не сталося. Мене не хотіли слухати, не бажали бачитися. Донька повідомила, їхня сім’я відмовляється зі мною спілкуватися. Сказала, я хотіла нашкодити їхній дитині. Якій «їхній»?! Вона прийомна!

Мені шкода не бачити свою доньку. Все через якесь мале зіпсоване дівчисько! Я мала рацію! В неї дурна кров. Вона тільки вміє приносити нещастя. Нічого хорошого не варто від неї очікувати! Посварила мене з донькою, скоро доведе доньку та Максима до розлучення, а потім своє життя на дно потягне! Від цих зіпсованих дітей не потрібно очікувати чогось хорошого!

Оцініть статтю
Джерело
«…Ти ростеш 3іпс0вAнuм дівчиськом! Діти з дuтяч0г0 будuнkу ніколи не виростуть нормальними членами суспільсва!» — сказала я, своїй «внучці»