«Ти повернула нас у минуле» — історія одного дня народження
Лариса метушливо розкладала серветки й розставляла прибори. Сьогодні був день народження чоловіка — Олега. Дата хоч і не кругла, але важлива. Обіцяли приїхати дочки з родинами, а онуки вже давно просили «справжнє свято, як колись». Лариса згадала, як це було за часів її молодості, у дев’яностих…
Тоді все давалося з трудом. Грошей не вистачало, продукти діставалися буквально «зі скандалом». Але вона завжди старалася — заради родини, заради затишку й радощів у домі. Особливо перед святами.
Того року все почалося з простої дитячої прохання. Дочки, Оксана й Марічка, повернулися зі школи з поганим настроєм. Оцінки — чудові, але очі сумні. Згодом Оксана зізналася:
— Мам, у всіх у класі вже ангорські берети, а ми в старих шапках. Ну купи, будь ласка!
Лариса здалася. Хоч і не багаті, але доньки розумниці, старанні, допомагають. Побігла на ринок, витратила останні гривні — і придбала. На радість дівчатам — і собі. Але грошей на свято вже не лишилося.
Врятував випадок. Наступного дня в гастрономі хтось гукнув:
— Ковбаса! — і юрба кинулася до прилавку. Ларисі вдалося вхопити два шматки улюбленої вареної. А в суботу дістала вершкове масло — продавщиця підказала, коли «викинуть». З талонами та доньками напоготові Лариса досягла свого.
У неділю стіл був накритий — як у найкращі роки. В центрі — курка, рум’яна, хрустка, на подушці з рису. Свекру особливо сподобався салат із плавлених сирків, яєць і часнику. Шарлотка вдалася на славу — свекруха навіть рецепт випитувала.
А тепер — сьогодення. Дочки виросли, у кожної своя родина. Батьків Олега й Лариси вже давно немає. Але ось — неділя, і знову день народження. Олег пішов гуляти з Барсом, їхнім песюкою, а Лариса знову накривала стіл. Вже не покупна піца, не суші — а домашня страва. Стара, добра, щира.
Гості з’їжджалися майже одночасно. Онуки галділи у передпокої, скидаючи черевики, Оксана з Марічкою обняли матір.
— Мам, а чого так смачно пахне? — запитала Оксана.
— Ми не хочемо піцу! — скрикнули онуки з коридору.
Останнім увійшов Олег. Усі кинулися вітати.
— Ну що, йдемо до столу, — усміхнулася Лариса.
Коли зайшли у кімнату, де був накритий стіл, усі завмерли.
— Мам, — видихнула Марічка, — це ж як у дитинстві… Курка — як тоді, улюблений салат, рис…
Сміх, тости, пиріг з чаєм. Все — як колись. Тільки доросліші.
Коли всі поїхали, Олег обійняв Ларису:
— Дякую, кохана. Ти повернула мене в ті часи. Ми ж тоді були щасливі. Хоча й грошей не було, диван збирали цілий рік, балкон засклитити не могли. Але ми були — разом. І тепер разом. А це головне.
— З днем народження, любий. Нехай таких днів у нас буде ще дуже-дуже багато.
