Колись, давно, я згадую ті дні, коли в нашій маленькій квартирі на Подолі тривало безперервне перебудовування. Олена, мати Миколи, часто приходила до нас, а я, Зоряна, сподівалася знайти у цьому хаосі хоч якусь спокійну хвилину.
Ти не дружина, ти служниця. У тебе немає дітей! різко вигукнула Олена, коли я спробувала зняти крихту пилу з підлоги.
Мамусю, Зоряна живе тут. Ми ремонтуємо кімнату, там жити неможливо. Вільна кімната навіщо її тримати в пилюці? сказав зять Микола, підходячи до столу.
Здавалося, що ця думка не турбує Миколу, а ось його дружина й мати не могли простих словами домовитися. Олена ніколи не любила зятьову доньку.
Працювати треба, а тут сидіти не можу прошепотіла я, намагаючись контролювати голос. Микола працював увесь день у офісі, а я, працюючи віддалено, потребувала тиші. Жити під однією дахи з тецькою стало справжнім випробуванням.
Я подивилася на Олену і не знала, як продовжити розмову. Тецька явно не хотіла залишатися в нашому домі, проте куди інде їй йти, коли вулиця була в стані «запаху будівельних матеріалів»? Сіли за стіл і розпочали вечерю.
Зоряно, подай, будь ласка, свою салатну закуску сказав Микола, підносячи виделку.
Миколо, не їж ту хімію. Я приготувала інший салат, здоровіший бурмотала Олена.
Я змінила вираз обличчя. Микола був алергійний до помідорів, а Олена, ніби забула про це, кинула в салат кілька стиглих плодів. Коли ще була маленька, вона не приділяла уваги таким дрібницям. «Таблетка допоможе», казала вона, і не думала про лікаря.
У нього алергія. Чому в салат ти додала помідори? спитала я, піднімаючи брову.
Що ти вигадуєш? Один-єдиний помідор нічого страшного, відповіла Олена.
Він захворіє.
Заспокойся, Зоряно. Він не має алергії, його власна мати знає його краще за тебе.
Я його дружина. Дбаю про свого чоловіка.
Ти не дружина, а лише слуга. Дітей у тебе немає! Коли матимеш, тоді поговоримо.
Я підскочила зі стільця і побігла до спальні, бо Олена постійно вдаряла по крихкій темі. Микола поспішив заспокоїти мене.
Миколо, вибач мене. Краще я підеш до батьків чи в офіс. Не буду жити з твоєю мамою.
Дай мені можливість поговорити з нею. Вона зміниться!
Не, ми вже переказували це мільйон разів. Під одним дахом не зможемо домовитися.
Тоді нам довелося на деякий час орендувати іншу квартиру, щоб уникнути ще однієї сімейної сварки. Олена, звичайно, скаржилася, проте вибору не було. А я, Зоряна, не могла не згадати, як щасливо я почувала, коли мій муж був такий розумний і терплячий. Такі спогади залишаються, мов крихітка вікна, що пропускає сонячне світло навіть у найтемніші часи.
