Ти не дружина, ти прислуга. Дітей у тебе нема!
Мамо, Оленка житиме з нами. Ми зараз робимо ремонт у квартирі, там неможливо залишитись. У нас вільна кімната, навіщо їй сидіти в пилюці? настоює чоловік Оленки.
Схоже, йому ця ідея була до душі, на відміну від його дружини й матері. Свекруха терпіти не могла невістку.
Мені потрібно працювати, я не зможу тут бути, тихо мовить Оленка.
Вона працює віддалено, тож їй потрібні тиша й спокій. Ярослав проводить на роботі ледь не весь день, і жити під одним дахом з суворою свекрухою непросто. Оленка звикла залишатись сама вдома, їй ніхто не заважає.
Оленка поглядає на свекруху, не знаходячи слів. Свекруха зовсім не хотіла бачити Оленку у своєму домі, але, певно, іншого виходу не було. Сіли до столу повечеряти.
Оленко, передай, будь ласка, свій фірмовий салат, каже Ярослав.
Ярославе, не їж цю хімію. Я тобі інший зробила, він більш корисний, бурчить свекруха.
На обличчі Оленки зявилося напруження. Ярослав має алергію на помідори як свекруха могла це забути? В дитинстві вона не звертала на це уваги: Ні до яких лікарів бігати не треба, дам таблетку і все мине.
У нього алергія. Чому ти додала помідори в салат? тихо, але впевнено сказала Оленка.
Та що ти вигадуєш? Один помідор, нічого страшного не станеться, відказала свекруха.
Йому буде погано.
Оленко, заспокойся. В нього немає ніякої алергії. Рідна мати знає сина краще за тебе!
Я жінка й дбаю за чоловіка.
Ти не дружина, а служниця. Ще й дітей не маєш! Ото народиш поговоримо.
Оленка різко підвелась із-за столу й побігла в спальню. Слова свекрухи завжди боляче ранять. Ярослав поспішив заспокоїти дружину.
Ярославе, пробач. Краще піду до своїх батьків. Або в орендовану квартиру. Я не житиму з твоєю мамою.
Дозволь, я з нею поговорю. Вона перестане!
Ні, ми це вже проходили сотню разів. У нас нічого не вийде жити разом.
Довелося знімати житло на деякий час, щоб уникнути ще одного сімейного скандалу. Свекруха, звісно, була невдоволена, але нічого не могла вдіяти. А Оленка не натішиться, що має доброго та розуміючого чоловіка.
