Ти нам не рідня сказала свекруха й переклала мясо з тарілки невістки назад у каструлю.
Марічка завмерла біля плити, стискаючи порожню тарілку. На дні лишилося трохи підливи від гуляшу, який Ганна Степанівна щойно приготувала. Шматки мяса зникли в каструлі один за одним, ніби свекруха перевіряла, чи всі на місці.
Що що ви сказали? перепитала дівчина, не вірячи власним вухам.
Ну, що тут незрозумілого? Ганна Степанівна витерла руки об фартух. Ми тебе в сімю не кликали. Ти сама до нас причепилася.
У кухні стало так тихо, що чути було, як на плиті булькає борщ. Марічка поставила тарілку на стіл, відкинула пасмо волосся з чола. Руки аж тремтіли.
Ганно Степанівно, ми ж із Сашком пять років у шлюбі! У нас донька
І що з того? перебила свекруха. Оленка наша кровиночка, це так. А ти так і залишишся чужою.
Двері відчинилися увійшов Сашко. Волосся зімяте, сорочка розхристана видно, тільки прокинувся після зміни.
Що тут коїться? оглянув він жінку й матір. Чого ви сваритесь?
Хто свариться? спокійно відповіла Ганна Степанівна. Просто розмовляємо. Пояснюю твоїй дружині, як у нас у домі прийнято.
Сашко насупився, глянув на Марічку. Вона стояла бліда, губи стиснуті.
Мам, що ти їй сказала?
Правду. Що мясо не для всіх. Сімя велика, а шматків обмаль.
Марічка відчула, як у горлі збивається грудку. От і все. Пять років вона думала, що стала рідною. Пять років намагалася догодити свекрусі, терпіла її знущання, сподівалася, що колись вони знайдуть спільну мову.
Сашу, я поїду до мами, тихо сказала вона.
Яка ще мама? скрикнула Ганна Степанівна. Твій дім тут! Чи ти думаєш, що можеш тікати, коли забажаєш?
Мамо, годі, Сашко зробив крок до Марічки. Що трапилося?
Вона мовчала. Як пояснити, що його мати тільки що дала їй зрозуміти вона тут ніхто? Що навіть тарілка гуляшу це вже надто?
Заберу Оленку, сказала вона замість відповіді. Повезу до мами на вихідні.
Навіщо? зірвалася свекруха. Я тут, навіщо дитину возити?
Ви ж сказали, що її мати не рідня, тихо відповіла Марічка. То, може, й онуці варто знайти краще місце.
Вона розвернулася й пішла. Сашко схопив її за руку.
Марічко, стій! Давай розберемося нормально.
Дівчина обернулась. Чоловік дивився збентежено, а свекруха біля плити вдавала, що помішує борщ.
Запитай у мами, сказала Марічка. Вона тобі краще пояснить.
У кімнаті трирічна Оленка гралася з ведмедиком. Побачивши маму, дівчинка зраділа.
Мам! Дивись, мій ведмедик хоче їсти!
Годі його, серденько, Марічка присіла й обняла доньку. А ти сама голодна?
Так! Бабуся казала, що сьогодні гуляш.
Буде, рибко. Тільки ми з тобою поїдемо їсти до бабусі Тетянки.
До твоєї мами? Оленка захлопала в долоні. Ура! А тато поїде?
Ні, тато залишиться.
Марічка почала збирати речі сукні, іграшки, усе, що знадобиться на кілька днів. У кімнату зазирнув Сашко.
Ну що за витівки? Через якісь дурниці їхати?
Дурниці? Марічка випросталася. Твоя мати сказала, що я не рідня! Забрала в мене їжу! Це дурниці?
Та мало що вона говорить! Ти ж знаєш, вона гаряча. Завтра й забуде.
А я не забуду, Сашу! Це ж не вперше.
Та годі тобі! Мати просто втомилась. На роботі напруга, ось і зірвалась.
Марічка гірко усміхнулась.
Пять років утомлюється? І щоразу на мені відривається?
Ну, не звертай уваги!
Не звертати уваги, коли мене називають чужою у власному домі? Сашу, ти чуєш, що кажеш?
Сашко потер потилицю звичний жест, коли він не знав, що відповісти.
Марічко, ну куди ти подінешся? У нас сімя. Дитина.
Саме тому й їду. Не хочу, щоб Оленка чула, як її матір принижують.
Хто тебе принижує? Мати висловила думку.
Думку?! Марічка перестала складати речі. Вона забрала в мене їжу! Сказала, що я чужа! Це думка?
Ну може, різко. Але ти ж знаєш мати все життя сама нас тягнула. Батько рано пішов, вона мене й брата підняла. Звикла все контролювати.
І що, тепер я до кінця життя маю терпіти?
Сашко сів на ліжко, взяв її за руки.
Давай без сварки. Я поговорю з мамою, усе поясню.
Що ти поясниш? Що я теж людина?
Ну так. Скажу, щоб не грубила.
Марічка похитала головою.
Справа не в грубості, Сашу. Твоя мати мене не приймає. І ти це знаєш.
Їй просто час потрібен
Пять років це не час?
З кухні почувся голос Ганни Степанівни:
Сашку! Іди вечеряти!
В
