Ти чудовисько, мамо! Діти не для таких, як ти!
Вона продовжувала навчатися, але одного разу вийшла з подругами в клуб, де зустріла Романа. Харківянин, гарний, батьки якого поїхали за кордон на рік по роботі. Вона закохалася без памяті і швидко переїхала до нього.
Жили на широку ногу гроші приходили від батьків. Щодня або гуляли, або влаштовували вечірки вдома. Спочатку Олені подобалося. Але незабаром вона опинилася в боргах, пропускала пари і провалила зимову сесію. Їй загрожувало відрахування.
Вона пообіцяла виправитися і перескласти іспити. І почала вчитися, зарившись у книги. Коли приходили друзі Романа, вона замикалася у ванній. Їй вдалося перевестися на другий курс, але вона намагалася переконати Романа зупинитися. Він же був на останньому курсі, майже закінчив навчання.
«Не драматизуй, Олено. Молодість один раз. Коли ж гулятимемо, як не зараз?» сміявся він.
Вона соромилася сказати матері, що живе з ним без шлюбу. Коли дзвонилася додому, брехала, нби вони вже офіційно одружилися, а весілля буде, коли повернуться його батьки.
Одного разу на парах їй стало погано запаморочення, нудота. Вона з жахом зрозуміла: вагітність. Тест підтвердив її страх.
Роман наполіг на аборті. Вони посварилися, як ніколи, і він зник на два дні. Вона чекала, зневірена. А коли він повернувся був не один. Привів пяну блондинку, яка ледве стояла на ногах. Олена, виснажена, намагалася вигнати дівчину.
«Вона нікуди не йде. Якщо тобі не подобається вали сама, істерічка!» крикнув він і вдарив її.
Вона схопила куртку та втекла. Пішки дійшла до гуртожитку. З опухлим обличчям, розмазаною тушчю й слізьми постукала у двері. Доглядачка зжалилася й впустила її.
Наступного дня Роман прийшов, благав прощення, клявся більше не торкатися. Вона повірила. Заради дитини.
Ледь-ледь вона закінчила першій курс. Боялася їхати додому. Що скаже матері? Але й у Харкові їй було страшно. Батьки Романа ось-ось мали повернутися, а вона, вагітна, була в жахливому стані.
Коли його батьки дізналися, що Олена з села, що вона ледве перевелася, батько Романа сказав їй різко: «Візьми гроші й йди. Який з нього батько? Він тільки гуляти вміє. Хто взагалі знає, чи це його дитина? Повертайся додому, це найкраще».
Олена відчула себе приниженою. Роман мовчав. Вона відмовилася від грошей, хоча потім шкодувала. Зібрала речі й повернулася до матері.
Як тільки та побачила її з животом на порозі, все зрозуміла.
«Отже, сама? Значить, не одружилася. Харківянин погуляв і вигнав тебе? Хоч грошей дав?» запитала мати, не впускаючи її в хату.
«Мамо, як ти можеш? Я не хочу його грошей».
«Тоді навіщо приїхала? Нас і так дві тісно. Думала, тобі пощастило вийшла за хлопця з міста, житимеш у розкошах. А ти приїжджаєш вагітна. Куди ми всі тут помістимося? Та ще з дитиною?»
«Усі?» Олена здивовано підняла брови.
«Поки ти була в Харкові, я знайшла собі чоловіка. Я ще молода, теж маю право на щастя. Виростила тебе сама, ніколи про себе не думала. А тепер хочу жити. Він молодший. Не хочу, щоб дивився на тебе».
«Куди ж мені йти, мамо? Я скоро народжу», прошепотіла вона, стискаючи кулаки, щоб не заплакати.
«Повертайся до батька дитини. Нехай утримує».
Мати була невблаганна. В її очах Олена не побачила співчуття. Їхні стосунки й раніше були холодними, а тепер вона говорила з нею, як з чужою.
Вона взяла валізу й вийшла. Сіла на лавку й заплакала. Куди йти? Якщо рідна мати не хоче, хто прийме? Навіть думала кинутися під машину. Але дитина штовхнулася в животі, ніби відчула небезпеку. Вона не наважилася.
«Олено?» почулася знайома голос. Це була Софія, її шкільна подруга. Побачивши її вагітну й у сльозах, забрала до себе.
«Живи в мене. Мої батьки в селі до осені. Потім побачимо».
Олена погодилася. Вибору не було.
Софія працювала в лікарні й навчалася на медсестру. Через два дні повернулася схвильована: в лікарні була літня жінка, якій потрібна доглядальниця. Її донька відмовилася забрати матір додому.
«Я їй не казала, що ти вагітна. Ходімо, це твій шанс».
Олена вагалася. Як вона доглядатиме за літньою жінкою й немовлям? Але погодилася їй потрібен був дах над головою.
Донька старої, гарна й пихата жінка, умовилася так: «Ти живеш на її пенсію. Але квартира моя, не сподівайся залишитися».
Так Олена почала жити з пані Галиною, доглядаючи за нею та розповідаючи свою історію. Коли народилася маленька Марічка, стара навіть допомагала її заспокоювати.
Час минав. Мар
