**»Ти чудовисько, мамо! Таким, як ти, не можна мати дітей!»**
Після школи Оксана виїхала з невеликого провінційного містечка до Києва, щоб вчитися далі. Одного разу вона з подругами пішла в клуб і там зустріла Максима. Киянин, вродливий, батьки якого виїхали на рік за кордон. Вона закохалася в нього без пам’яті й незабаром переїхала до нього.
Жили на широку ногу — батьки Максима надсилали гроші. Щодня то клуби, то вечірки вдома. Спочатку Оксані це подобалось. Не встигла озирнутися — і вже набрала боргів та пропусків, зимову сесію здала із двійками. Постало питання про її відчислення.
Оксана пообіцяла взятися за голову й перездати іспити. Дійсно, занурилася в навчання. Коли до Максима приходили друзі, вона зачинялася у ванній. Сесію вона таки перездала. Але вирішила попросити Максима одуматися — адже в нього останній курс, скоро диплом.
— Та годі, Оксанко, — безтурботно відповів він. — Живемо один раз. Молодість — штука швидкоплинна. Якщо не гуляти зараз, то коли?
Соромно було сказати матері, що живе з хлопцем без шлюбу. Коли дзвонила додому, брехала, що вийшла заміж, розписалися, а весілля відкладене через відсутність батьків Максима.
Одного разу Оксані погано стало на лекції. Крутилася голова, нудило. Вона не могла згадати свій цикл і з жахом зрозуміла — мабуть, вагітна. Тест підтвердив її підозри.
Термін був невеликий, і Максим почав умовляти її зробити аборт. Вперше вони сильно посварились — настільки, що Максим пішов і два дні не з’являвся вдома. Оксана не знаходила собі місця, плакала від безпорадності. Нарешті він повернувся — але не один. На ньому висіла п’яна білявка, яка ледь трималась на ногах. Виснажена невпевненістю, Оксана не витримала й накричала на Максима — виганяла його супутницю.
— Вона не піде! — крикнув він. — Якщо не подобається — сама вали звідси, істерічко! — і вдарив її.
Вона схопила пальто й вибігла з квартири. Пішки дісталась до гуртожитку. З обличчям, розпухлим від удару, розмазаною тінню та слізьми вона постукала у двері. Договірниця зжалилась і впустила її.
Наступного дня прийшов Максим, благав пробачення, клявся більше не піднімати на неї руку. Оксана повірила. Заради дитини.
Якось вона закінчила перший курс. Додому їхати боялась — що скаже мати? Але й у Києві залишатися було страшно. Незабаром мали повернутися батьки Максима, а вона — з животом і жахливим виглядом.
Скоро вони дійсно приїхали. Дізнавшись, що Оксана з провінції і лише перевелася на другий курс, батько Максима завів неприємну розмову. Запропонував їй гроші, щоб вона поїхала й залишила їхнього сина у спокої.
— Сама подумай — який із нього батько? Тільки гулянки на думці. А може, це й не його дитина? Бери гроші та повертайся додому. Повір, так буде краще для всіх.
Оксані було болісно це чути. Вона не взяла грошей, хоча потім шкодувала. Зібрала речі й поїхала до матері.
А та, побачивши дочку з животом на порозі, одразу все зрозуміла.
— Чого сама? — холодно спитала вона. — Як я бачу, шлюбу не було? Натішився киянин і вигнав тебе? Хоча б грошей дав? — не пускаючи Оксану далі коридору, додала.
— Мамо, як можна?! Мені його гроші не потрібні.
— А до мене навіщо приїхала? Ми й так ледве зводили кінці з кінцями. Думала, дочка щасливий квиток витягла — вийшла заміж за столичного, у розкошах живе. А вона з животом повертається. І куди ми вчетверо помістимося?
— Як учетверо? — ледве чутно спитала Оксана.
— Бо поки ти в Києві гуляла, у мене також з’явився чоловік. Що? Я ще не стара, теж хочу щастя. Тебе одну виховувала — коли про себе думати? Тепер і для себе поживу. Він молодший. Не хочу, щоб він на тебе витріщався.
— Та куди ж мені йти, мамо? Я скоро народжу…
— А до «чоловіка» свого вертайся. Хто б він тобі не був — нехай піклується.
Мати стояла непохитна. Ні жалю, ні співчуття. Раніше стосунки між ними були холодними, а тепер Оксана відчула себе зовсім чужою.
Вона взяла сумку й пішла. Сіла на лавку біля будинку й заридала. Куди йти? Хто їй потрібен, якщо навіть рідна мати відвернулася? Згадала навіть про дорогу — від болю хотілося кинутися під машину. Але дитина в животі штовхнулась — наче відчула недобре. Серце стиснулося — не могла вона так з нею вчинити.
— Оксано? — перед нею зупинилась дівчина.
Вона підняла очі, але сльози заважали розгледіти обличчя.
— Це я, Мар’яна Ковальчук. Ми в школі разом вчилися. Чого плачеш? — Мар’яна сіла поруч і раптом помітила живіт. — Ти вагітна?
Оксана розплакалась і розповіла все колишній однокласниці.
— Знаєш що? Ходи до мене. Батьки на дачі до осені. Поживеш у мене — не на вулиці ж ночувати.Мар’яна взяла її за руку, і в цю мить Оксана відчула, що нарешті знайшла те, що так довго шукала — справжню родину, яку сама обере й створить для своєї доньки.
