«Тобі хтось подобається?» — і все пішло шкереберть
Оксана повернулась додому пізно ввечері. Зняла пальто, дістала з сумки пиріжок, що принесла з роботи, і мовчки пішла на кухню. Вона мовчала, але всередині кипіло. Останні місяці її життя ніби розвалювалося, як старий солом’яний дах. Та Оксана трималася. Приготувала вечерю, запалила газ, нарізала салат і розклала тарілки. Рівно о восьмій, як за розкладом, у двері увійшов чоловік.
Богдан мовчки зняв куртку, пройшов на кухню, сів за стіл. Кілька секунд він просто дивився на дружину, потім з похмурим виглядом промовив:
— Ти мені випадково не зраджуєш?
Оксана завмерла з тарілкою в руках. Мовчанка. Лише дешеві настінні годинники цокали, ніби насміхалися.
— Із чого ти це взяв? — холодно запитала вона, навіть не повернувшись.
— Та так… Виглядаєш якось дивно. Частіше красишся. Одягаєшся яскравіше. Із роботи приходиш пізніше. Ніби знов закохалася.
Вона мовчки поставила тарілку перед ним.
Це ти серйозно? — пролунав голос Оксани. — Я працюю на двох роботах, щоб якось витягнути іпотеку. Ти з березня не приніс додому жодної гривні. Я тебе ні в чому не звинувачую. Але хоч би підтримав, а не влаштовував сцени ревнощів, коли я просто зробила зачіску!
Богдан рвотно підвівся і, не дочекавшись вечері, пішов у спальню, грюкнувши дверима.
Колись Оксана вважала свій шлюб удачею. Богдан був веселий, надійний, не пив, не гуляв. Після весілля вони зняли квартиру, потім народився син Тарас, а через два роки оформили іпотеку. Працювали обоє, але Богдан робив кар’єру, а вона більше турбувалася про домівку та дитину.
Та все розсипалося за рік. Богдан втратив роботу, цілими днями лежав із ноутбуком, скаржився на життя. Оксана тягла все сама. Знайома з роботи порадила знайти підробіток: доглядати за самотньою пенсіонеркою — просто ходити за покупками, приносити ліки та розмовлятися.
Так Оксана потрапила до Ганни Іванівни — ексцентричної, але мудрої жінки, яка платила просто за спілкування. Вперше за багато років Оксана відчула, що комусь потрібна не як прибиральниця чи мати, а просто як людина. За чашкою чаю старезна пані розповідала історії з минулого, сміялася, філософствувала і постійно казала:
— Ти гідна більшого. Годі бути тінню. Підведися й іди. Прикрась себе, полюби себе.
Оксана почала мінятися. Підстриглася, купила пару недорогих, але жіночних суконь. Почала ходити з гордо піднятою головою. Богдан це помітив — і злякався. Не втрати дружини, а своєї влади над нею.
Одного разу він зазирнув у ноутбук Оксани. Там були лише графіки, фото Тараса та рецепти. Але він знайшов привід для скандалу.
— Ти що, у неї за покоївку працюєш? За гроші? А що, мало я тобі дав за ці роки?
— Ти дав мені сина. А тепер я тягну вас обох. Мені соромно не за підробіток. Мені соромно, що я живу з чоловіком, який мене за нього докоряє, — сказала вона і вийшла.
Через місяць Оксана подала на розлучення. Богдан пішов до подруги дитинства. А Оксана… Вперше у житті відчула свободу. І в цій свободі не було страху. Лише тиша — і впевненість, що тепер усе буде інакше. Тепер — для себе.
