Серце моє здавалося померло у грудях, коли я відчинив двері нашої квартири і зрозумів, що все, що колись було навколо мене, зникло. Навіть повітря здавалося розрізаним на шматочки надривною тишою, в якій панувала туга і розчарування.
Там, де раніше кипіло життя, тепер була порожнеча. Відсутність її присутності в кожному куточку квартири забрала останні краплини надії, що все стане на свої місця. Її речі, колись так близькі і знайомі, тепер стали безжиттєвими предметами, що свідчили про її втечу.
Я пройшов через кожну кімнату, пригадуючи відлуння наших спільних моментів, які тепер лише злегка торкалися моєї пам’яті. Наші посмішки, наші спільні розмови, дотики, що розтоплювали моє серце — все це стало мінливим, втекло разом із нею. Її сліди замінилися струменем печалі, що ллється по стінах, стали меланхолією, яка вкрила кожну деталь нашого колишнього щастя.
Тривалий час я стояв там, у центрі нашого минулого, споглядаючи безжиттєвий простір, де колись була наша любов. Десь глибоко у моєму серці жила надія, що це все лише перехідний стан, що ми знайдемо шлях назад одне до одного. Але кожна секунда була нагадуванням про те, що вона вже зробила свій вибір — втекла від мене, залишивши мене самотнім і розбитим.
Тепер, коли темрява нашої квартири змішалася зі мною, я знаю, що майбутнє виглядає інакше. Я маю зібрати рештки своїх сил і перейти далі, поки не знайду нові осяяні стежки. Ми не народили дітей за цей час, але наша любов існувала — вона була реальною і сильною, хоча й зникла тепер у нікуди.
Такі речі складні для пояснення та розуміння. Іноді навіть найдорожча людина може вирішити покинути нас. Я буду носити цю рану в своєму серці, але повинен рухатися вперед, шукати нове світло і відкрити нові двері. Бо, хоча дорога мені людина покинула мене, я все ще маю можливість знайти свою власну стежку до щастя і знайти нове кохання, яке буде моєю втіхою у цьому світі.
Кожного дня, коли сонце зійде на небі, моє серце наповнюється надією. Надією на те, що одного разу моя кохана Оля повернеться до мене і ми знову будемо разом. В нашому минулому було стільки чудових моментів, спогади які залишили в мені тепло і смуток одночасно.
Я пам’ятаю наші перші зустрічі, коли наші очі зустрілися і враз наповнилися світлом і любов’ю. Ми проводили разом кожну хвилину, ділилися радістю і смутком, будували спільні мрії і планували майбутнє. Було так прекрасно бути поруч з тобою, відчувати твою ніжність і знати, що ми належимо один одному.
Проте, доля розірвала нашу щасливу романтичну історію. Обставини розірвали наші зв’язки і розбили наші серця. Як тяжко усвідомити, що ти пішла геть, забравши з собою частину мене. Я сподівався, що це тимчасова розлука і що наша любов пройде всі перешкоди, але час пролетів, і ти не повернулася.
Проте, в моєму серці надія ще жива. Вона горить слабко, але не згасає. Я вірю, що існує шанс нашого об’єднання. Можливо, час потрібен тобі, щоб роздумати і знайти себе. Можливо, життя принесло тобі нові випробування і ти шукаєш свій шлях. Але я готовий чекати, готовий дати тобі другий шанс, готовий побудувати нашу любов знову.
Кожного дня я думаю про тебе, Олю. Я надсилаю тобі свої найщиріші бажання і сподіваюсь, що ти чуєш мої слова. Нехай мої молитви долетять до тебе і розтоплять твоє замерзле серце. Я хочу, щоб ти знала, що я тут чекаю на тебе з відкритими обіймами.
Так, і все ж таки у моєму серці сьогодні живе ще надія. Надія на щасливе об’єднання, на повернення нашого кохання. Я вірю, що, якщо воно справжнє, то воно знайде шлях назад до нас. Тому я не здаюся, не втрачаю віри і продовжую кохати тебе, Олю. Чекаю на нашу зустріч і сподіваюся, що коли-небудь ми знову будемо разом, назавжди.