«Ти більше не моя донька. Хто він і звідки невідомо. Мені соромно за тебе. Переїжджай до бабиної хати й живи, як доросла. Відчуй вагу своїх вчинків.»
Оленко, чула? До нас людей у відрядження привезли допомагатимуть нашим. Давай ввечері до клубу сходимо? Маруся, розвалившись у кріслі, весело підморгнула.
Марусю, ти про що? А Ярика з ким залишу? Із собою заберу? Олена сміялась, але в очах мерехтіла тривога.
А якщо тітку Галю попросити? обережно запропонувала Маруся.
Олена безнадійно махнула рукою.
Що ти? Вона мені й досі народження сина пробачити не може. Адже вона що хотіла? Щоб я за Тараса вийшла, а я в Київ навчатися поїхала. Не вступила зате з дитиною повернулась. Цілий рік на мене дулась, лише два місяці як знову заговорила. Тож іди з кимось іншим. Може, пощастить знайдеш собі долю.
Маруся зітхнула.
Гаразд, піду з Даринкою. А завтра розповім усе, усе.
Олена поклала сина спати, а сама вийшла на ґанок. Здалеку лунав гомін музики. Вона, закутавшись у вишиваний платок, уявила, як там сміються, танцюють. Маруся, напевно, знову у своїй червоній сукні завжди в ній схожа на полумяну метелицю. Олена усміхнулась, а потім зітхнула важко й пішла спати.
На світанку прибігла Маруся. І як на зло, мати Олени теж завітала. Олена приклала палець до губ, але де там Марусю не зупиниш.
Ось шкода, що тебе вчора не було! Такі хлопці були Мене один аж до хати провів Віктор, зветься. Гарний, дотепний. І сьогодні я з ним піду гуляти! випалила вона на одному подиху.
Мати Олени з докором подивилася на неї.
Одружений, мабуть?
Маруся знизала плечима.
Хто його знає. А якщо й так хоч буде що згадати.
Ой, дівчата Он Тарасик чим не чоловік? Моя вже свого шансу не використала, але ти, Марусю, ще можеш його серце здобути, тітка Галина аж загорялася від власної ідеї.
Тітко Галю, ну що ви! Кому він потрібен? Та ще й з такою матірю Боронь Боже! скрикнула Маруся й обернулася до Олени: Там один такий Очей не відвести. Усі дівчата як зачаровані. А він постояв із товаришами і пішов сам. Навіть не танцював ні з ким.
І тоді сталося неймовірне. Тітка Галина задумливо проговорила:
Оленко, а ти б теж сходила. Я з Яриком посиджу. Раптом зустрінеш кого? Гідного, справжнього. Синові ж тато потрібен. Тільки одружених уникай вони відчувають самотніх жінок за версту. Зрозуміла?
Олена, не вірячи щастю, кивнула. Не втрималась обняла матір. Та буркнула:
Іди вже, лестощихо.
У своїй найкращій сукні, з легким макіяжем, Олена стояла серед подруг і сміялася. Як же вона скучила за цим за простою радістю.
Дивіться Ось він. Знову прийшов, зашепотіли дівчата.
Олена подивилася в його бік і ноги стали ватяними. Вона різко відвернулася й прошепотіла Марусі:
Я, мабуть, піду Ярик без мене напевно плаче
Та здивувалася.
Оленко, ну ти що? Перший раз вибралася і вже тікаєш? Навіть не потанцювала!
Але Олена вже рішуче йшла до виходу.
Пішла я. А он до тебе, здається, твій Віктор іде. Без мене не сумуй.
Біля дверей хтось раптом торкнувся її руки.
Потанцюємо, панночко?
Вона, не обертаючись, спробувала вивільнитись.
Я не танцюю.
Але він був наполегливим.
Один танець. Будь ласка.
Вона обернулася і серце впало десь у підлогу. Це був *він*. Той самий. Чоловік, який зруйнував її життя. І, схоже, не впізнав. Відлегло трохи вона змусила себе посміхнутися.
Гаразд. Один. Але я спішу.
Він закрутив її у вальсі.
Ваш чоловік, мабуть, турбується?
Я не заміжня, відрубала вона.
Він підморгнув так знайомо, що перехопило подих.
То в мене є шанс?
Олена відштовхнулася.
Навіть не сподівайся.
І вибігла з клубу.
Дорогою додому плакала. Вона запамятала його назавжди можна сказати, закохалась тоді відразу. А він її не впізнав
Тоді, у потязі, вона поверталася додому після провалу на іспитах. А він їхав до рідних. Побачивши її сльози, намагався розвеселити.
Мене Богданом звуть. Мати Богдасиком, сестри Бодькою. Обирай, як подобається.
Вона посміхнулася.
Бодькою веселіше.
Він простягнув руку.
Майже познайомились. А тебе як називають, чарівнице?
Олена.
Так і знав. Імя королеви.
Так, слово за слово, вона розповіла про іспити, про матір, яка буде докоряти їй роками.
Підготуйся за зиму і спробуй знову, порадив він.
Вона здивувалася.
І справді Я й не подумала. Дякую.
