— Батьку, привіт. Знайомся, це Наташа — моя дівчина. Ми скоро одружимося.
Олексій Дмитрович не міг повірити своїм очам, і сподівався, що син вирішив так пожартувати з ним. Костя привів в дім молоденьку дівчину, бідно одягнену, у брудному взутті. Складалося враження, що вона виросла в якомусь сараї чи дитбудинку, так неохайно виглядала. «Як же добре, що моя Людочка не дожила до цього дня, оце сорому натерпілася б. Наче ж гарно виховували, намагалися все дати, а він обрав якусь засранку собі до пари, Господи, прости!» — подумав про себе Олексій Дмитрович.
Дівчина ніяково переминалася з ноги на ногу і посміхалася, а потім почала виставляти на стіл гостинці, які принесла з собою. Не з порожніми ж руками іти до майбутнього свекра — і гриби консервовані, і пиріг, і варення.
— Це все своє, домашнє, і пиріг я сама пекла. Пригощайтеся, сподіваюся, вам сподобається! — намагалася справити враження Наташа.
Але без успіху. Три роки тому кохана дружина Олексія Дмитровича тяжко захворіла. Як не дбав він про неї, по яких лікарях не возив, за півроку Людмила померла. Відтоді і стосунки з сином почали поволі псуватися. Обидва чоловіка важко переживали смерть матері і дружини, але кожен у собі. Костя, єдиний син, почав випивати. Зв’язався з поганою компанією, пропадав днями і ночами, пив і гуляв, сварився з батьком, А тепер ще й привів до батьківського дому не зрозуміло кого і звідки!
— Послухай мене, сину, що ж ти робиш? Ти бачив цю Наташу взагалі, де ти її знайшов? — намагався урозумити Костю батько. — Вона зовсім тобі не пара і тут їй не місце, ти все життя собі зіпсуєш!
— Мені байдуже, що ти про це думаєш. Я одружуся з Наташою, навіть якщо вона тобі не подобається, бо кохаю її!
Жодні аргументи і прохання не допомогли, Костянтин таки одружився з Наташою. Батько навіть на весілля відмовився йти — він не міг прийняти того, що тепер в будинку з’явиться нова господиня. Він скучав за своєю Людочкою і досі не міг відпустити думки про неї.
Минав час і виявилося, що Наташа була не такою вже й поганою невісткою — стежила за порядком в будинку, завжди готувала їсти і то дуже смачно. Здавалося б, Олексію Дмитровичу лишалося тільки радіти, але він не міг. Завжди подумки порівнював Наташу зі своєю колишньою дружиною і шкодував, що вона більше не з ним.
Так жили вони два роки, а потім Костя знову повернувся до колишнього життя, почав гуляти, і одного вечора навіть заявився додому з новою дівчиною. Наступного дня Наташа постукала в кімнату до свекра, вона плакала і питала, що їй робити.
— Вчора Костя сказав, що не може більше мене бачити, не любить мене більше, щоб я забиралася геть. Олексій Дмитрович, як же мені бути тепер? Мені ж народжувати через півроку, куди я піду з животом?
Але Олексій Дмитрович нічим не міг зарадити, та й не дуже хотів. Він стримано поспівчував невістці і порадив повернутися до батьків.
— Не пара ви, Наташо, я від початку так казав і зараз скажу. Якщо жене тебе — іди, мама завжди тебе прийме. Грошима я буду допомагати дитині, і Костя буде навідуватися, це я тобі можу пообіцяти.
Наталя пакувала речі і заливалася сльозами від образи і відчаю. Вона так хотіла щасливої сім’ї, дуже поважала свого свекра і мріяла про те, як її синочок через кілька років буде тупотіти маленькими ніжками по цьому великому гарному будинку і розважати дідуся своїм щасливим сміхом. Тепер всі її мрії були розбити вщент, а сама вона поверталася до мами, вагітна.
Відтоді минуло понад десять років. Олексій Дмитрович справді допомагав Наталі грошима на онука, аж поки не почалися проблеми з ногами. Коли батьку стало важко пересуватися і користі він нього було небагато, син відправив його до будинку пристарілих і навіть не приїжджав в гості. Олексій Дмитрович вже змирився з тим, що в цьому будинку він і помре. Аж поки одного дня сусід по кімнаті не зайшов покликати його — прийшли відвідувачі.
— Оце так! Невже Костік мій приїхав? Не забув мене?
— Ой, Дмитрович, не схоже, жінка там. Іди та й сам подивися.
Це була Наталя. Виявилося, що Костя давно не приїжджав провідати сина, вона захвилювалася і поїхала сама. Колишній чоловік виправдовувався тим, що тепер він один на господарстві, батька, мовляв, відвіз лікувати суглоби, і дав їй адресу. От вона і приїхала провідати старенького. Але приїхала не сама.
— Я з онуком вашим приїхала, хочете побачити його?
— А як же, дуже хочу, Наталко! — у чоловіка до очей підступили сльози.
Так вони сиділи втрьох, дідусь обіймав онука, слухав про його успіхи в школі, розпитував Наташу про те, як склалося її життя. Жінка виглядала щасливою, була гарно одягнена і за ці роки справді розцвіла. Олексій Дмитрович просив вибачення за своє ставлення, за те, що не вступився за неї у важкий для дівчини час:
— Я так багато помилок наробив, і от тепер розплачуюся за них, — він показав на хворі коліна.
— Довго вам ще тут лікуватися залишається?
— Ой, довго, Наташо, довго. Помирати я тут буду, не тільки лікуватися. Ніхто мене вже забирати не буде, Костя навіть не приїхав і не подзвонив на разу за той час, що я тут.
— Як же це! — обурилася колишня невістка. — Не можете ви тут роками жити, нікуди це не годиться. А якщо ми з Вітькою вас заберемо, ви погодитеся переїхати?
— Погоджуйся, дідуню! — підтримав матір онук. — У нас там річка є зовсім недалеко, і я часто ходжу рибу ловити. Навіть навчився сам вудочки робити, якщо захочеш, то і тобі зроблю! Зможемо разом на риболовлю ходити, коли ти вилікуєш ноги. Що скажеш?
Олексій Дмитрович трохи повагався, а потім погодився.
Вже через два тижні Наталя з сином знову приїхали, але цього разу не в гості, а забрати дідуся додому. Будинок у них і справді був затишний, хоч і невеликий, а поруч ліс і річка. Олексій Дмитрович вже скоро зміг ходити без допомоги і почав допомагати Наталі у всьому.
З онуком вони стали дуже близькими, разом рибалили, а коли Вітя виріс і поїхав на навчання до міста, жодного разу не приїхав в гості з порожніми руками — все з подарунками і для мами, і для улюбленого дідуся. Олексій Дмитрович пишався своїм онуком і дуже його любив. А син Костя так більше і не з’явився в його житті.
