Навчався я у Харкові, хоча родом був з Івано-Франківської області. Все своє життя я проводив у потягах. Адже старався приїздити додому раз на місяць, щоб побачити рідних: маму, тата, молодшу сестру та бабусю. Ну і змінити одяг то на тепліший, то на більш відкритий. До того ж назад я повертався із повними сумками всілякої смакоти, яку мені готувала мама і пакувала на деякий час.
Дорога була досить довгою, в одну сторону майже цілу добу. Та за стільки років я звик.
Після закінчення навчання мене направили на роботу у Харківську область. Там я змушений був відпрацювати лікарем три роки, в іншому випадку мене б заставили повернути кошти за весь час навчання на державній формі.
От і настав день, коли я повертався додому назовсім.
З собою я мав цілих три валізи і велику сумку. Оскільки речей у мене було багато – я заздалегідь придбав квиток у купе-вагон і на нижню полку.
Хоча зазвичай я брав верхню, щоб вмоститися і спати цілу дорогу і ніхто б мені не заважав. От тільки того разу я мав дуже багато речей, тому зручніше їх було покласти під нижню полку, ніж виставляти на третю зверху.
3айшов я в своє купе, поскладав речі і присів. Через три станції до купе зайшов товстий чоловік, а з ним двоє стареньких. По всій видимості це був син і його батьки.
Дідусь з сином присіли на нижню полку. А бабуся запитала чи я не буду таким люб’язним, щоб поступитися нижньою полкою.
Я сказав, що мені звичайно не важко, але в мене багато речей. Якщо їм підходить – то мої речі залишаються знизу, а свої вони хай пакують під іншу нижню полку або наверх. Бабуся сказала, що їм недалеко їхати і вони виходять о третій годині вночі.
В цей час якраз зайшла провідниця і роздала постільну білизну. Я погодився помінятися полицями і пішов до тамбура перекурити. Коли я повернувся – на моїй полці лежав цей огрядний товстий чоловік, а бабуся з дідусем тіснилися на іншій полці.
Все б нічого, якби одна із моїх валіз не лежала посеред купе ще й з розстібнутим замком. Робити скандал я не хотів, з огляду на поважний вік пари, яка сиділа на сусідній полці, та й їм залишалося їхати якихось три години.
Коли ця сімейка вийшла, я перемістився на своє місце. Довго не міг заснути, тому пішов до провідниці і попросив чашку чаю. Чай був на травах, він зробив мене спокійним, адже перед тим я трішки знервувався. Тоді я нарешті спокійно ліг і накрився ковдрою, з думками про сон.
Через дві зупинки до мене зайшли нові попутчики. Це була мама з двома маленькими дітьми і старшою дочкою, у якої на нозі був гіпс.
Як ви вже здогадалися – мене знову ж таки записали щодо обміну полками.
Мені стало шкода і жінку і дітей і я знову помінявся.
Маленький син жінки почав приділяти мені неабияку увагу, потім попросив, щоб я поклав його на вільну верхню полку, показував свої машинки. Коли ми обоє лежали на верхніх полках, він до мене посміхався і розповідав всілякі дитячі історії. А я пильнував, щоб він не гепнувся на маму і сестер, які тільки-но заснули.
Я зовсім не виспався, через свої такі нічні пригоди. Але цей хлопчик мене дуже вразив. З того часу я вже не можу дочекатися, коли і у мене буде такий же балакучий синок.