» Терпи, доню! Тепер ти в чужій родині, мусиш поважати їхні звичаї. Вийшла заміж не в гості завітала. Які звичаї, мамо? Тут усі з глузду зїхали! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж ясно! А хіба ти чула, щоб свекрухи були добрими?
Гуляє! От зачастила! Світлана Петрівна стояла посеред кухні, обличчя червоне від злости, очі блищали лютою ненавистю. Якщо чоловік гуляє, то баба сама винувата. Тобі що, з нуля все пояснювати?
Свекруха була немов скажена. Кричала на невістку Олену, мов божевільна. А все через те, що та запідозрила свого чоловіка, її сина Василя, у зраді.
Олена, молода, тендітна дівчина з великими, наївними очима, притулилася до стіни, намагаючись вгамувати розлючену жінку.
Світлано Петрівно, але ж це жахливо. У нього ж родина, дитина почала Олена, але свекруха її перервала, махнувши рукою, ніби відганяючи муху.
Це ти родина? Чи твоя дитина, яка навіть до нас не йде? зневажливо фыркнула свекруха. І це ще називається виховання!
Яке виховання? Микитці ж тільки рік! Він ще зовсім малий, тихо відповіла Олена.
Малий? Свекруха скривилася. У Ковальових онук ще менший, а на руки йде, не репетує, як твій вона махнула у бік дитячої кімнати.
Він же ваш онук, голос Олени задрижав. Діти ж відчувають поганих людей. Може, тому він до вас і не йде.
Це ми погані? Оце так нахабство! свекруха перейшла на крик. А в кого ти живеш даром? Чиї продукти їси? Чиї гроші витрачаєш? Невдячна!
Олена вже не хотіла сперечатися. Вона тисячу разів казала Василю, що хоче жити окремо, але він, розпещений мамин синок, не бачив у цьому сенсу.
Йому добре жилося в батьків працював, а всі клопоти лежали на стареньких: прибирання, прання, готування. Життя як у казці!
А от з Олени свекруха вимагала по максимуму. Спочатку дівчина намагалася знайти з нею спільну мову: допомагала по дому, слухала її нескінченні скарги. Але згодом зрозуміла марно.
Якою б доброю Олена не була, свекруха її ненавиділа й навіть не приховувала цього.
Привів у дім цю дурну, ніби гарних дівчат не було, хизувалася Світлана Петрівна сусідці, поки Олена збирала розкидані іграшки й усе чула. Аж у сусіднє село за нею їхав! Наші дівчата й кращі, й розумніші.
Та не кажи! підхопила сусідка, баба Параска, яка встигла перебрехати все село. Ну що в неї є? Руки як гачки, нічого не вміє.
І не кажи! Світлана Петрівна аж розійшлася. Дитина теж якась не така. У Ковальових онук спокійний, а цей увесь час верещить. Видно, гени не ті.
Коли ставало зовсім нестерпно, Олена дзвонила матері у сусіднє село, ридала в трубку, а та відповідала:
Терпи, дитино! Ти тепер у чужій родині, мусиш поважати їхні звичаї.
Які звичаї? Вони ж тут всі божевільні! Особливо свекруха!
А хіба бувають добрі свекрухи? Всі ми через це пройшли. Головне не показуй, що тобі важко.
Знаючи, що з матірю не домовишся, Олена погрожувала розповісти батькові.
Та годі тобі! злякалася мати. Ти ж знаєш, у нього умовний термін! Ще посадять!
Олена знала: батько, високий, кремезний чоловік, не потерпить, якщо дізнається про знущання. Він і так отримав свій термін після того, як когось
