Олеся сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона разом із Юрком поступово й ретельно відкладала кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося чимось із казки відпочинок біля моря.
Невеличкий будиночок на березі, свіжа риба на вечерю, шепіт хвиль, вітер у волоссі та свобода від буденних клопотів усе це видавалося їм нагородою за роки праці, знедолення й маленьких радощів, які вони собі рідко дозволяли.
«Ми заслужили цей відпочинок», думала Олеся, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати глотком свіжого повітря, довгоочікуваною перервою від нескінченної метушні.
У кімнату зайшов Юрко. Йому було десять. Він із цікавістю й хвилюванням крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Олеся вирішила купити, попри всі ощадження, щоб хоча трохи порадувати сина.
Мам, ти точно вибрала? запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на маму.
Так, сину, відповіла Олеся лагідно. Там тихо, пляж майже дикий, і поряд є ринок із фруктами. Уяви, як чудово буде лежати під сонцем? Море, свіже повітря, ніякої метушні
Юрко посміхнувся й кивнув, але в його очах промайнула тінь розуміння він знав, як важко мамі самій тягнути всі клопоти, як часто вона економить на собі, як кожна гривня, відкладена в цей конверт, далася їй нелегко. Ця поїздка була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найцінніше.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані висвітилося імя «Богдан».
Привіт, сестро! бадьоро озвався голос брата. Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Олеся зітхнула. Із Богданом у них завжди були напружені стосунки: він любив командувати, вважати себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від них.
На море з Юрком, відповіла вона обережно. Хочемо зняти кімнатку біля моря, просто відпочити.
Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Богдан. У нас дача саме біля моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Олеся задумалася. Богдан завжди виглядав так, ніби знає, як жити краще. Але Юрко оживився, побачивши можливість побувати у родичів.
Мам, це ж ціла дача біля моря! із надією сказав він. Поїдемо до дядька Богдана! А гроші відкладемо на потім.
Олеся зітхнула, трохи вагаючись, але кивнула.
Гаразд, відповіла вона. Ми приїдемо.
Богдан зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.
Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! скрикнув він, міцно обіймаючи Олесю. Поїхали, у нас уже стіл накритий.
Маряна, дружина Богдана, стояла поруч із молодшою донькою трирічною Софійкою, яка радісно махала їм рученятами.
Оце зустріч! голосно й радісно вигукнула Маряна, кидаючись до Олесі в обійми.
Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлогим яблуком, гамак, що хитався на вітрі. До пляжу можна було дійти пішки за пятнадцять хвилин стежкою, зарослою польовими квітами й травою. Перші два дні Олеся й Юрко відпочивали, як у казці засмагали, купалися в прохолодній морській воді, їли свіжі пироги й полуницю з грядки, слухали співи птахів і шум прибою.
Олеся дивилася на Юрка, як він бігав із Софійкою, зривав яблука й годував качок у ставку неподалік, і вперше за довгий час її серце наповнилося спокоєм.
Однак на третій день ранок почався не так мирно. Під час сніданку Богдан звернувся до Олесі:
Олесю, ти ж умієш готувати? Звариш борщ на обід? А то Маряна вже зовсім стомилася із Софійкою.
Олеся трохи здивувалася, але кивнула:
Звісно, не проблема.
Ввечері, коли всі зібралися після вечері, брат попросив допомогти помити посуд.
Олесю, ми так утомилися за день. Ти ж не проти?
Гаразд стримано відповіла вона, намагаючись не показувати здивування.
На четвертий день Юркові дали кошик із вказівкою:
Бери кошик, Юрку, збирай малину. Усі люблять пироги.
Але я хотів на пляж пробурмотів він неохоче.
Спочатку діло, потім відпочинок, сухо відрізав Богдан.
З кожним днем доручень ставало все більше. Олеся мила підлогу, сиділа із Софійкою, поки Маряна їздила в місто за покупками. Юрко полов грядки, носив відра з водою з колодязя. Спочатку вони сприймали це як невелику допомогу, але незабаром стало зрозуміло: відпочинок перетворювався на роботу. Це не було тим безтурботним відпочинком, про який вони мріяли.
Ввечері, коли Юрко повернувся з городу з подряпаними руками, він сів на ґан
