Тепер у вас буде своя дитина, а їй час повертатись у дитячий будинок
Ну коли вже мій син дочекається спадкоємця? Лідія Олегівна з роздратуванням поглянула на невістку, що сиділа навпроти неї за столом на київській кухні.
Ви ж знаєте, що ми вже три роки намагаємось завести дитину, Марічка важко зітхнула. Кожна зустріч відбувається з одного й того ж питання. Що вона може вдіяти? Лікарі підкреслюють, що і в неї, і в Богдана зі здоровям усе гаразд.
Саме так. А діток досі нема, хоча ви вже давно одружені, жінка криво всміхнулась. Цікаво, мабуть у тебе у юності було бурхливе життя.
Лідіє Олегівно, припиніть ці натяки, дівчина не витримала і захлопнула ноутбук. Сьогодні вже точно попрацювати не вдасться. Я ж не давала для цього приводів! І взагалі, прошу більше зі мною в такому тоні не говорити.
А то що? свекруха удавано здивувалась. Скаржитимешся Богдану? Не боїшся, що син підтримає мене? Зрештою, я ж йому мати.
У відповідь грюк дверима. Звісно, Марічка не збирається нічого розповідати чоловікові. Не тому, що він стане на бік мами. Просто не хоче його засмучувати.
***********************************************************
Відносини зі свекрухою не склались у Марічки буквально з першої зустрічі. Лідії Олегівні не подобалося в невістці геть усе. Та й вигляд занадто простий, одяг не той, готовить несмачно Цей перелік міг тривати безкінечно. Лідія Олегівна мало не щодня тиснула на сина, відмовляла його від стосунків. Добре, що Богдан був впертий і самостійно вирішив з ким жити.
Зіграли весілля у Львові. Здавалося, жінка трохи заспокоїлась. Допомогло також те, що молодята перебралися у власну квартиру, кілометрів за тридцять від батьків.
Проте не минуло й півроку, як Лідія Олегівна знайшла новий привід для дорікань відсутність дітей.
Спочатку Марічка жартувала мовляв, ще молоді, хочеться жити для себе, ще й карєру треба будувати. Звичайно, свекруха цього не сприймала й наполягала народжувати якомога раніше, а краще ще й не одну дитину.
Марічка піддалась натиску. Але з того моменту почалося суцільне коло лікарів, обстежень, пігулок А результату ніякого.
Один лікар припустив, що причина може бути у стресі. Лідія Олегівна лише відмахнулась і порадила змінити спеціаліста.
********************************************
Після чергової розмови зі свекрухою Марічка на автоматі гортала стрічку у фейсбуці. Фото дітлахів стискали серце, вона дійсно хотіла дитину. Не для когось, а для себе.
Її увагу привернув пост жінки із Одеси, яка працювала у дитячому будинку. Скільком дітям потрібна сімя, мати й батько
Марічка на мить замислилась: чи зможе засправді полюбити чужу дитину? Перед очима зявився образ усміхненої дівчинки з величезними очима. Вона відсунула клавіатуру ближче і поринула у пошуки інформації.
Паперів треба зібрати купу, пройти огляди, курси, але бажання мати дитину перемагало всі страхи перед бюрократією.
Залишалось переконати Богдана. Марічка переживала як він відреагує? Як не дивно, чоловік лише підтримав і запропонував взяти зовсім маленьку дівчинку, з будинку маляти. Тож так вони і вирішили.
Зовсім скоро їх родина збільшилась на ще одну людину. Подружжя одразу закохалось у маленьку Стефанію, пяти місяців від народження. Єдина, хто категорично був проти цієї дитини Лідія Олегівна, але їй просто не було куди дітися. Богдан навіть пригрозив переїхати з родиною на захід України, якщо мати не припинить нагнітати. Довелось жінці при сторонніх удавати прихильність до онуки.
Минуло сім років. Стефа вже закінчила перший клас, знайшла купу друзів, росла дуже доброю і старанною дівчинкою. Марічка раділа кожному її дню.
Влітку вони всі разом поїхали на Шацькі озера. Сонце лагідне, вода тепла, пісок білосніжний Що ще для щастя треба? Особливо, враховуючи, що свекруха була за сотні кілометрів і ніяк не дошкуляла.
Під кінець поїздки Марічка відчула себе кепсько, але вирішила нікому не казати, щоб зайвий раз не хвилювати рідних. Уже вдома без зволікань пішла у поліклініку.
Як би не старалася приховати, Богдан швидко помітив, що з дружиною щось не так, і наполіг поїхати додому. Пообіцяв на Новий рік повернутися ще раз.
Результати обстеження були несподівані, але такі радісні: вони чекають на дитину! Стефанія була захоплена, вже уявляла себе старшою сестрою.
Лідія Олегівна дізналась про це вже лише за кілька місяців, коли животик Марічки став помітним. Вибравши момент, коли нікого не було вдома, свекруха зявилася на порозі.
Не буду питати, чому не повідомили раніше, почала прямо з порогу, зиркаючи на живіт. В мене до тебе інше питання.
Яке? дівчина відчула недобре.
Коли повернете Стефанію до дитячого будинку? Тепер у вас буде своя дитинка, а цій час іти назад.
Марічка оніміла. Як можна таке казати про дівчинку, яка вже рідна, частина їхньої сімї?!
Ви що, серйозно?
Звичайно, Лідія Олегівна склала руки на грудях. То коли?
Забирайтесь звідси! прошепотіла крізь зуби Марічка, ледве стримуючи емоції. І не зявляйтесь у моєму домі!
Гостя вилетіла за двері, не очікуючи такого прийому. Марічка ще довго намагалась заспокоїтись. Дзвонити чоловікові? Він якраз на важливій нараді Але поговорити доведеться.
***************************************
Розлючена Лідія Олегівна миттю вирушила на роботу до сина. Махнула рукою на секретарку й впала у кабінет.
Твоя жінка тільки-но вигнала мене, як останню чужу! почала з порогу.
Добрий день і тобі, Богдан зітхнув. Що ти їй сказала, що вона так вибухнула?
Просто спитала, коли вже повернете ту дівчинку назад у притулок. Все-таки тепер матимете свою дитину. Йому ж увага і гроші потрібні.
Як ти взагалі могла про таке подумати?! Богдан схопив ручку й переламав навпіл. Ми не віддамо Стефу нікуди. Вона моя донька, подобається це тобі чи ні.
Чого це вона твоя? Вона чужа. Вже достатньо доросла, все зрозуміє, якщо нормально пояснити.
Навіть не думай щось їй розповідати! стукнув по столу. Ясно?
А чим ти мене зупиниш? глузливо обернулась мати. Для цієї дівчинки нема місця у нашій сімї. Я це виправлю.
Богдан залишився сидіти, задумливо поглянувши на зачинені двері. Секретарка покаялась, що пропустила відвідувачку, але він не слухав. Він уже приймав непросте рішення…
*****************************************
Марічка йшла повільно по парку у Тернополі, спостерігаючи, як Стефа доглядає за маленьким братиком. До старшої сестри дівчинка підійшла з усією відповідальністю.
На лавці сиділи дві жінки, обговорюючи своїх невісток. Думки Марічки повернулись до свекрухи.
Після того випадку вони з Лідією Олегівною більше не бачилися. Богдан буквально за тиждень перевіз родину за сотні кілометрів від рідного міста, бо зрозумів: інакше не захистити Стефанію. Його мама цілком могла розказати всім у дворі, що дівчинка прийомна.
Тепер у них спокійне життя. Донька, маленький син, а невдовзі, можливо, буде і третя дитина.
Іноді Богдан телефонує татові. Той каже мама не заспокоїлась. Тепер усю силу свого характеру спрямувала на молодшу доньку, що нещодавно вийшла заміж. Чоловік лиш усміхається нехай, у них своє, а у нього своє життя.
Іноді Богдан зиркає на своїх дітей, обіймає Марічку і думає нехай всім буде щастя, як їм.
