Тепер то я розумів вислів моєї мами,коли вона дивилась на нас з дружиною на весіллі і казала :»Ой,рідненькі,що ж я роблю!» Тоді я не розумів ,та і не хотів  розуміти тих слів. А зараз вони обернулись для мене зовсім іншим сенсом

Хотілось б поділитись тим ,що мене кинула дружина Зараз бути наодинці в квартирі просто невиносимо.Тепер я радію коли на роботі,не люблю тільки одинокі вихідні дні… Ні,я не топлю своє горе в горілці.Я хороший хлопець,мені 25 і я не п’ю і не курю

Я навчався на економічному факультеті.Обидва працюємо на престижних роботах.Заробляю я нормально,і ми жили з дружиною у просторій новій двокімнатній квартирі.

Моя дружина чудова,красива,добра і чуйна жінка. Хазяйновита ,я завжди спішив додому щоб скуштувати її смаколиків..Колись я завжди хотів туди повертатись…

Вам здається ото хвалько. І що тобі не вистачає?Живи і радій життю,дурненький!

Але мені того зовсім не хочеться..Я безплідний. В ранньому дитинстві я переніс хворобу під назвою паротит(свинкою ще в народі називають).Тоді я навіть лежав в лікарні,і довго не ходив в школу.От такі то спогади.А в 20 моя давнішня хвороба дала про себе знати.

Ми з дружиною спробували всі можливі і неможливі способи.

Були в найкращих лікарів,наших і закордонних,хдили по цілителях і бабках,омивались водами цілющих джерел…та все марно. І згодом ми вже повністю зневірились.

Ми з дружиною стали ніби чужі,наші відносини стали холоднішими, вона не любила навіть перебувати зі мною в одній кімнаті. Вечорами вона займалась своїми справами а я просто дивився телевізор,ми стали мало розмовляти.. А невдовзі вона сказала що її давня подруга запропонувала їй хорошу посаду в столиці, і вона згодилась переїхати, мовляв, не хоче втрачати можливостей і почне своє життя по новому,з нового листка,як то кажуть.

Вже наступного дня, зібравши всі свої речі, вона поїхала.

А про свою хворобу я дізнався вже після двох років одруження,коли ми не могли знайти очевидних причин.Ніколи б не подумав що тоді така ,здавалось, звичайна дитяча хвороба принее мені такі труднощі у дорослому житті.

Тепер то я розумів вислів моєї мами,коли вона дивилась на нас з дружиною на весіллі і казала :»Ой, рідненькі, що ж я роблю!»
Тоді я не розумів ,та і не хотів  розуміти тих слів. А зараз вони обернулись для мене зовсім іншим сенсом.

Я розумію, життя продовжується і я надіюсь, знайдеться десь для мене друга половинка,яка вже буде мати дитину,і я обіцяю,я буду їй найкращим люблячим батьком.

Але зараз мені не до того. Ще не зажили старі рани, почуття ще не стихли,адже я дуже сильно любив Настю і прожив з нею 5 щасливих років життя.

Я не засуджую її,і прекрасно розумію, що як і кожна жінка вона хоче стати мамою.
І зараз питань більше чим відповідей.

Можливо хай вона нагуляла від іншого, а я би прийняв як своє. Ні, це точно не про нас. Як взагалі такі думки виникають в мене в голові?

А може взяти з дитячого будинку? Але так хочеться мати свого рідного!

Що якби я дізнався про своє горе до весілля? Як би тоді склалось життя? Ч зміг б я признатись своїй Настюші.А якщо і так чи залишилась б вона тоді зі мною?

Навіщо моя мама приховувала це віл мене так довго?Але що би було якби сказала відразу? Я розумію,вона хотіла як краще. Але чи стало мені краще від цього?
У кожного з нас своя правда.

Можливо,все так і мало бути.І це для чогось потрібно мені у житті,може це якесь чергове випробування?

В голові рій думок. А я далі сиджу в пустій одинокій квартирі,в суцільній тиші…

Оцініть статтю
Джерело
Тепер то я розумів вислів моєї мами,коли вона дивилась на нас з дружиною на весіллі і казала :»Ой,рідненькі,що ж я роблю!» Тоді я не розумів ,та і не хотів  розуміти тих слів. А зараз вони обернулись для мене зовсім іншим сенсом