Таточку, не йди! Коханьчик, не покидай нас! Тату, мені більше нічого не купуй, і Ярику теж. Тільки живи з нами! Не треба ні машинок, ні цукерок. Жодних подарунків! Лиш би ти був поруч! плакав шестирічний Тарас, обхопивши батькову ногу.
Їхня мати в цей момент ридала у кімнаті. Не мала сил підвестися, вийти.
А чотирнадцятирічний Ярик стояв, стиснувши кулаки. Любов до батька боролася в ньому з гнівом.
Тарас ще малий, нічого не розуміє. А він, Ярик, бачив, як матері було боляче. Як вона вчора, стоячи на колінах, благала батька залишитися. Хоч трохи почекати. Поки Тарас підросте. Але благання не допомогли.
Годі! Вставай! Не принижуйся, чуєш? Ти йому не потрібна! І я не потрібний, ніхто з нас! Нехай іде! Ярик підбіг і почав відтягувати молодшого брата від тата.
Сину, навіщо так? Я приходитиму, допомагатиму. Просто житиму в іншому місці. Але люблю вас так само. Ми так вирішили, почав батько.
Хто вирішив? Ти вирішив! Думаєш, я не чув? Мама ж тебе благала! Ми ж родина! А ти йдеш! До якоїсь жінки! Вона тобі дорожча за нас, так? Ярик із зусиллям стримував сльози.
Якби батько обняв його, поставив валізи й сказав, що це помилка Він би кинувся йому на шию. І все пробачив. Бо це тато.
Який вчив його лагодити велосипед, брав на рибалку, грав у футбол, читав казки на ніч. Як він може просто взяти та викреслити їх із життя? За що?
Тарас ревів. Мати плакала. Батько глянув на всіх і вийшов, похилившись.
А за ним довго летіло: «Таточку, не йди!»
З того дня все змінилося.
Ярик зненавидів батька. Відмовлявся зустрічатися, відкидав його подарунки.
Тарас ж чекав. То сидів біля дверей, то виглядав з балкона.
Батько просив дозволу побачити дітей. Мати не дозволяла.
Хоча Ярик і сам не хотів. Тарас рвався до тата, але йому казали: «Тато тебе не хоче».
Мати б із гордістю відмовилася від аліментів, але жити на щось треба було.
Закохався ваш тато! В іншому домі солодше! Діти йому не потрібні тепер інші будуть! часто повторювала вона.
Ярик мовчав. Тарас плакав.
Через рік батько спробував повернутися. Тараса вдома не було лише Ярик і мати.
Батько благав пробачення, казав, що помилився. Без них йому немає життя.
Але мати не прийняла. Це була її хвилина помсти. І Ярик не пробачив. Образа ще боліла.
Тараса не спитали. Він був ще малий.
Роки минули. Ярик став бізнесменом. Тарас лікарем. Старший уже мав сімю. Молодший доглядав маму, але незабаром її не стало.
Перед весіллям з дитячою подругою Олесею Тарас запросив брата поїхати разом у спра
