Таксі зупинилося біля воріт кладовища. Чоловік, який вийшов із машини, підійшов до жінки, що продавала квіти:
Дайте мені дванадцять тюльпанів, будь ласка.
Розрахувався гривнями й, похиливши голову, пішов між могилами.
Рік тому Олег вважав себе найщасливішою людиною адже він кохав і був коханий. Але одного разу все зруйнувалося: його наречена Марічка загинула в аварії.
Лише через місяць Олег почав приходити до тями, і лише завдяки підтримці колег з поліції він зміг повернутися до життя.
Біля памятника сиділа її матір.
Доброго дня, тітко Наталіє! промовив він.
Здоровенькі були, Олеже! Жінка кинулася до нього, припала до грудей і заплакала.
А він дивився на фотографію на камені, де сміялася Марічка.
Трохи заспокоївшись, жінка допомогла йому прибрати квіти. Мовчали довго, а потім вона несміливо запитала:
Одружений уже?
Ні. Не можу забути вашу доньку. Таке відчуття, ніби її голос досі кличе мене…
Наталія кивнула й сумно зітхнула. Той жахливий день вона памятала, як у тумані: лікарня, дочка на столі… і двоє людей, що стояли на колінах перед лікарями…
Вона хотіла щось сказати Олегові, але, побачивши його погляд, лише стиснула його руку.
Олег закінчив академію МВС і вже два роки служив у поліції, нещодавно отримав звання капітана. Жив із батьками.
Трагедія з нареченою перевернула життя всієї родини. Син цілий рік не міг оговтатися, сидів у кімнаті, не виходив. І от цього дня він повернувся додому ще сумніший.
Олеже, сідай вечеряти? вийшла до нього мати.
Він мовчки кивнув і пішов умитися. Сів за стіл, а мати, не витримавши, почала:
Ми з батьком сьогодні на могилку до дідуся ходили… та раптом зупинилася, побачивши його похмурий погляд.
Я теж був у Марічки.
Сину, минув уже рік… Її не повернеш, а тобі жити треба.
Не можу, мамо. Вона мене кличе…
Що ти кажеш?! перелякалася жінка.
Нічого. Знаю, що ви з татом чекаєте, поки я знайду собі дружину, але поки не час.
Закінчивши вечерю, Олег пішов до себе.
Робота в поліції була напруженою, іноді доводилося працювати й по ночах. Він ліг спати й одразу заснув.
Уві сні він знову почув голос Марічки. Такі сни йому часто снилися, але сьогодні він був іншим наче вона благала про допомогу.
Олег прокинувся й схопився з ліжка.
Сину, що таке? злякалася мати.
Піду прогуляюся.
Вийшовши з дому, він навіть не думав, куди йти, ноги самі понесли його.
У парку він побачив трьох пяних хлопців, які оточили дівчину. Вона дивилася на них із жахом.
Що тут відбувається? різко підійшов Олег.
Дівчина глянула на нього з надією.
Тобі чого? бовкнув один із хуліганів, але через секунду вже лежав на землі.
Забирайте свого й ідіть геть! Олег глянув на інших, і ті, не роздумуючи, послухалися.
Дівчина стояла, притиснувши руки до грудей, потім тремтячими пальцями дістала з кишені пігулку й поклала під язик.
Все гаразд, заспокойся, тихо сказав Олег, обіймаючи її.
Дякую… прошепотіла вона.
Проведу тебе додому.
Дорогою вона трохи заспокоїлася, і він запитав:
Як тебе звати?
Софійка.
Мене Олег. Розкажи, що сталося?
Я гуляю тут щодня лікарі веліли. А ці… вона замовкла.
Зрозуміло. У тебе проблеми з серцем?
Так, з дитинства. Рік тому мені зробили операцію. Тепер ліпше.
Олег слухав її, і раптом йому стало легше, наче хтось зняв камінь з душі.
Вони підійшли до новобудови:
Я тут живу, сказала дівчина й сумно посміхнула.
Радий, що ми зустрілися…
Олеже, заходьте до нас. Познайомитеся з мамою.
А це не завадить? він не міг приховати радості.
Звісно, ні!
Квартира була затишною, з гарними меблями. Жінка, що вийшла з кімнати, здивовано подивилася на дочку й незнайомця.
Мамо, це Олег. Він мене врятував.
Ганна Петрівна, представилася вона й запросила: Проходьте, розкажете.
Поки готувала чай, Софійка розповіла про подію в парку.
Більше туди не ходи, сказала мати, а потім уважно подивилася на Олега. А ви як опинилися там?
Серце підвело, спробував пожартувати він.
Ви поліцейський?
Так.
Тоді зрозуміло, чому так швидко впоралися, вагаючись, додала: Не одружений?
Ні. Відповідь здалася їй підозрілою. Скільки вам років?
Двадцять шість.
Підозри посилилися. Молодий, гарний, неодружений… Вона замовкла.
У мене була дівчина, Олег опустив голову. Вона загинула рік тому.
Вибачте, Олеже…
Чай пили мовчки. Потім він підвівся:
