Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була жива.
Так сталося, що Степана вирощувала бабуся, хоча його мати ще була з ним. Треба сказати, що мати була чудовою жінкою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через часті відїзди вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тому про Степана піклувалася лише бабуся.
Скільки себе памятав, Степан, повертаючись додому до свого багатоповерхового будинку, завжди піднімав голову вгору й на четвертому поверсі через вікно бачив улюблений силует бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. І коли бабуся випроваджувала його кудись, вона обовязково махала йому у вікно, а він у відповідь робив те саме.
Але коли Степану виповнилося двадцять пять, бабусі не стало. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні рідного силуета, хлопець відчував невимовну тугу й самотність. Навіть коли мати була вдома, Степан почувався самотнім. Вони з нею давно не розмовляли щиро, не мали спільних тем чи інтересів. Вони навіть побутових справ не вирішували разом, наче були чужими.
Минуло кілька місяців після смерті бабусі, коли Степан раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше, що його спеціальність була дуже затребувана IT-фахівців потребували скрізь. Через інтернет він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату й оплачувала оренду житла. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на спогади та трохи речей на перший час. Вийшовши з дорожньою торбою на плечі, Степан востаннє глянув на кухонне вікно, але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку поїзд прибув на станцію точно за розкладом. Степан знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався і пішов дивитися квартири за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Блукаючи незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один багатоповерховик. Здалося, він дуже схожий на його рідний дім. Звичайно, всі ці хрущовки схожі, але Степанові здалося, що в цьому будинку було щось особливе. Можливо, тому що віконні рами були пофарбовані у такий самий дивний блакитний колір.
Степан ненароком зійшов з маршруту й повільно підійшов до цього будинку. Він хотів просто постояти поруч і згадати бабусю. Наблизившись, він машинально підняв голову, глянув у вікно, за яким мала бути кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует бабусі. Він миттєво впізнав його, і серце ледь не вистрибнуло з грудей.
Степан був тверезим і розумів, що це неможливе. Тому швидко заплющив очі, обернувся й повільно пішов геть. Розум казав йому, що там за вікном стоїть зовсім інша бабуся, але серце чомусь гуло: «Зупинись! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся й знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Степан не витримав. З торбою на плечі він кинувся до будинку, до четвертого поверху. І тут, як і в його будинку, у дверях була зламана замкова загальна щеколда, тож він легко піднявся на свій поверх і подзвонив. Двері відчинила сонна дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомця й невдоволено запитала:
Вам чого?
Мені? збентежився Степан. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася й гукнула глибше в квартиру: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мати йшла, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А в Степана вже не тільки голова крутилася здавалося, що серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кликав? у дверях зявилася така сама сонна жінка років пятдесяти в халаті.
Мамо, уяви, знову посміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Степан. Я кликав не цю жінку Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь немає! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Степана все поплило перед очима, він зробив крок назад, поставив свою торбу на підлогу й, щоб не впасти, спирався рукою об стіну. Вибачте Зараз трохи постою й піду
Дівчина почала закривати двері, але мати не дозволила.
Гей, хлопче, з тривогою звернулася вона до нього, як ти почуваєшся?
Добре брехав він тихо. Не хвилюйтеся
А мені здається, що твій тиск за двісті. Обли
