Таємниця, яка розірвала сім’ю
В затишному містечку над річкою, де ввечері запалювалися ліхтарі, Олена прибирала на кухні. Аромат свіжевипіченого паску ще стояв у повітрі, коли раптом задзвонив телефон. На екрані з’явилось ім’я подруги Марічки, з якою Олена не спілкувалася роками.
— Марічко, привіт! Як же я рада! — скрикнула Олена, витираючи руки об’ фартух.
Після обміну привітаннями Марічка раптом запитала:
— Лова, ви з Богданом розлучилися?
— Ні! Звідки тобі це? — здивувалася Олена, серце стиснулося.
— Дивно, тоді як ти поясниш це? — у голосі Марічки почувався тривожний настрій.
За мить на телефон Олени прийшло повідомлення з фото. Вона відкрила його, глянула на знімок і завмерла, ніби світ навколо розсипався.
— Чорт забирай, як же все набридло! — увірвався у квартиру Богдан, кидаючи ключі на комод у передпокої.
— Бодя, що сталося? — здивувалася Олена. Вона завжди поверталася з роботи раніше за чоловіка, встигаючи прибрати та приготувати вечерю.
— Що, що?! Усе! — гарнийнув він, зриваючи куртку. — Робота, рутина, побут! Ні світла, ні життя! Лено, давай махнемо кудись, відпочинемо. Чи на озеро, чи в санаторій. Я на межі!
— Але ж треба взяти відпустку, — задумалася Олена. — Ми ж твоєму батькові обіцяли допомогти з дачею…
— До біса дачу! — перебив Богдан. — Вона не втече за два тижні, а я ось-ось лусну від усього цього! Тобі що важливіше — грядки чи я?
— Звісно, ти, — тихо відповіла Олена, бачачи, наскільки чоловік серйозний. — Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Два роки без відпустки.
— Значить, купую квитки? — підбадьорився Богдан, потираючи руки.
— Купуй, — кивнула Олена. Їй і самой давно хотілося вирватися з коліобігу справ: то випускний сина, то його вступ до університету в іншому місті, то потоп від сусідів зверху, через який довелося робити ремонт. Сили були на межі.
— Вирішено, — оголосив Богдан. — На озеро дорого, їдемо в санаторій. Там природа, озеро поряд, і по кишені не вдарить.
Олена не заперечувала. Вона рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли після потопу Богдан купив дешеві шпале́ри замість тих, що їй подобалися, або коли відмовив їй від гарної роботи, сказавши:
— Це ж через все місто їздити! Закинеш хату. І що, що зарплата хороша? Я, що, мало забираю? Ось, у сусідньому магазині касири потрібні. І близько, і продукти під рукою.
Олена поступилася. Робота в магазині їй не подобалася, але в домі вона встигала все. Єдиний раз вона по-справжньому опиралася, коли Богдан намагався змусити їхнього сина вступати не в той виш, який той обрав.
— Ні! — різко сказала тоді Олена. — Наш син сам вирішує, де вчитися. Не смій тиснути на нього!
Богдан, який не очікував такого від поступливої дружини, відступив, але потім не втрачав нагоди нагадати, що з ним «перестали рахуватися». Олена щоразу заспокоювала його, запевняючи, що це не так.
Квитки в санаторій були куплені, валЗалишалося два дні до від’їзду, коли зателефонував свекор, Іван Петрович, голос його тремтів: «Лено, привіт, Богдана не можу додзвонитися, з ним усе гаразд?»
