Та ви ж кріп від петрушки тільки по ціннику в магазині розпізнаєте! А полуниці хіба що у компоті бачили! Воркотіла ображена сусідка.
Олена й Тарас приїхали на хутір. Купили вони його восени, а тепер нарешті взялися за лагід. Хата була міцна, зимуюча, а от із двором та городом клопоту вистачало.
Старий сад потребував належного догляду. Нову лазню вже замовили за тиждень привезуть, лише місце підготувати.
Заодно звели навіс біля лазні для білизни, дровник, альтанку. Діти обіцяли приїхати, допомогти.
Добре тут, спокійно, можна й на постійне оселитися. Ми ж тепер на пенсії.
Я льох оглянув лише двері треба замінити.
А я задню веранду. Памятаєш, хотіли альтанку? Не потрібно. Тут круглий стіл старовинний, стільці.
Трохи їх оновити ще сто рокі стоятимуть. А вид на садок чаюватимеш, милуватимешся. Тут теж двері треба міняти наче хтось у хату взимку заходив.
Так. Двері перш за все. Усе зробимо на подвірї. І з вулиці не видно, і гарно. А перед хатою галявина й квіти.
Квіти вже проростають, треба розібратися, що де. Може, щось пересадимо. Але цього літа залишимо як є.
За тиждень привезли лазню, приїхали діти. Розпочали облаштування. Сусідка Марія приходила знайомитися, її онуки крутилися біля хати.
А у вас онуки є?
Є, будуть приїжджати.
Нащо такий високий паркан ставите? Ми з сусідами взагалі без огорожі жили.
Без огорожі? А що це тоді було? Ми її щойно знесли. Паркан був, просто впав. Вам байдуже, а нам порядок важливий. І не переймайтеся межі ділянки дотримали.
А хвіртки не буде? Тут завжди прохід був.
Ви про те, між нашими дворами? Ні, не плануємо. Вхід лише з вулиці.
А як же дітям бігати вашим, нашим? Я бачу, ви й яблуні повирубували діти ж любили по них лазити.
Не вирубували обрізали й почистили. І нові посадили. А ваші нехай по ваших яблунях лазять.
Усе у вас нове. Нащо кущі вздовж нашого паркану?
Для краси!
Сусідка йшла, але поверталася з новими запитаннями. Її онуки бігали по подвірю Олени й Тараса, поки не поставили нові ворота.
Ось ви й оселилися, знову сказала Марія. Взимку тут житимете?
Побачимо.
Чого ворота зачинили? Тут перед хатою діти завжди у мяч грали місце зручне, рівне. На вулиці машини, а тут безпечно.
У мене все городом засаджено, не як у вас. Ви ж кріп від петрушки лише по етикетці розрізняєте. А полуниці хіба що у варенні бачили. Зі мною треба дружити.
Ворота зачинили, щоб ваші онуки тут не господарювали. Два дні тому вони наших курей випустили жодну не знайшли.
У вас і кури є? Значить, оселилися назавжди?
Ми вже тут живемо.
Наприкінці серпня святкували Тарасові іменини. Зібралася вся родина. Чоловіки пекли шашлики, жінки готували страви й накривали стіл на веранді.
А ось і ми! Прийшли привітати, як сусіди. Ми завжди так без запрошення. Діти вже зранку знали.
Готуєтеся, гості значить, свято. Посидимо. Дітям разом веселіше. І взагалі час нам подружитися.
Ми вас не запрошували. У нас сімейне свято. Наші стосунки сусідські, не родинні.
Ну, колись може й поріднімось, весело відповіла Марія.
Щоб їй не говорили вона все перекручувала. Її онуки встигли потрусити яблуні, залізти на дах лазні добре, що не впали. Потім вони знайшли каміння, викладене навколо будівель, і почали кидати його у надувний басейн. Помітили не одразу. Діти з реготом кинулися геть, коли з басейну хлинула вода.
Що там. Скоро осінь басейн треба прибирати, сказала Марія. Дітки повеселилися.
Вам час додому!
Та ми ж ще й не посиділи! Діти голодні. Ну всі за стіл!
Свято було зіпсоване. Але попереду було інше через тиждень зібралися знову, святкуючи річницю Олени й Тараса. Тридцять пять років разом.
Хтось догадався одразу зачинити ворота. Як потім зясувалося це був їхній семирічний онук Ярик.
Чулося, як хтось стукає у ворота. Всі робили вигляд, що не чують. Повітря було наповнене запахом шашликів і свіжістю. Ставало прохолодно.
Коли вас у місті чекати?
Подумаємо. Попереду осінь поживемо, потім вирішимо. Ще яблука збирати. Урожай гарний. Тут нам усе подобається окрім сусідки. Але вона нам не перешкода. Ми вже навчилися з нею справлятися.
Усі засміялися.
Гості розїхалися, а Олена з Тарасом залишилися. Попереду осінь, зима Спробують. А якщо не вийде завжди можна повернутися до міської квартири.
А от Марія зникла. Виявилося, що їй треба було вести онуків до школи донька не впоралася, і бабуся пішла на допомогу. О
