Наші стосунки з чоловіком я б не назвала ідеальними. З роками у нас побільшало к0нфліkтiв, та і романтика поступово зникла, але загалом cкaржиTиcь немає на що — усе як у людей. Зізнатись чесно, до недавна я зa3дрилa своїй подрузі Ірині, бо в них з Богданом було все як у казці. Здавалось, вони ніколи не сBаpятbcя і розуміють один одного з пів слова.
Перший чоловік Іри п oмер від тяжкої хв0р0би й 5 років тому вона вийшла заміж за Богдана. Від попереднього шлюбу в неї була донька Христина, яку Богдан дуже полюбив і відносився як до рідної. Усі були переконані, що сім’ю ніщо не може розлучити.
На четвертому році спільного життя у подружжя народився спільний син Олег. Спершу Богдан був на сьомому небі від щастя і намагався приділяти весь свій час обом дітям, але потім у ньому щось неначе перемкнуло.
Нещодавно в Олежика було день народження — йому виповнився рік. Нас з чоловіком Ірина теж запросила, але те, що ми побачили в той день — назавжди зруйнувало ілюзію про ідеальну сім’ю.
Спершу все було добре, гості вітали хлопчика та його батьків, дарували подарунки, а коли всі сіли за стіл, то батько вирішив сказати тост. Богдан взяв чарку в руки й, хитаючись, піднявся. Він був вже настільки п’яний, що ледь стояв на ногах.
— Сьогодні свято у мого синочка, — невиразно почав Богдан. — У моєї справжньої дитини день народження! Вітаю тебе, Олежику, рости здоровий! Колись ти станеш справжнім чоловіком, як твій батько!
Присутні мовчки переглянулись, а тоді хтось наважився запитати:
— А Христина? Вона ж теж твоя донька!
— Христина? Ти про цю дармоїдку? — єхидно посміхнувся Богдан. — Та яка вона мені донька? Після повноліття миттю вилетить з мого дому!
— Як ти можеш таке казати? — здивувались гості. — Вона ж тебе за батька має, довіряє! Ти знав, що в Ірини є донька ще до весілля, але погодився взяти на себе цю відповідальність! А тепер що, передумав?
— Вона ніколи не була мені донькою! — вигукнув п’яний Богдан. — Нехай подякує, що я не здав її у притулок! А як захочу, то й Ірку вижену з дому! Без мене вона в тому світі ніхто і йти їй нікуди!
— І він ще називає себе справжнім чоловіком! — вигукнув хтось з гостей.
Після почутого Ірина вибачилась перед присутніми й вийшла з кімнати. Більшість жінок побігли її втішати, але в цьому не було потреби — вона спокійно пакувала одяг у валізу.
— Може на перший час до нас? — запропонувала я.
— Ні, я краще до батьків, — сказала Ірина. — А тоді потрохи зроблю ремонт у квартирі дідуся і ми з дітьми переїдемо туди.
— Але ж Богдан сказав, що тобі немає куди йти? — здивувались ми.
— А Богдан про ту квартиру ні сном, ні духом. Коли дідусь помер, то все майно перейшло моєму батьку. П’ятнадцять років ми ту квартиру здавали в оренду, а кошти відкладали. У першого мого чоловіка було власне житло і потреби в ній не виникало. Після його смерті ми з Христиною переїхали до батьків. Ми з ними порадились, і вирішили, що та квартира нехай і далі здається, а я поживу з ними. Через декілька років я познайомилась з Богданом і відразу закохалась. Він був дуже милим, добрим і до моєї доньки гарно відносився. От тільки батьку моєму дуже не подобався. Мабуть, тато помічав те, на що я, закохана дурепа, уваги не звертала. І перед весіллям він сказав мені таке: «Іринко, ти завжди пам’ятай, що у тебе є власна квартира і тобі не потрібно триматись за свого Богдана як за останню соломинку! І домовмося, нехай це буде твоя маленька таємниця…»
— Слухай, може він просто перебрав і насправді так не думає?
— Ех, якби ж то! Спершу Богдан справді добре відносився до Христі, але коли народився Олежик, то він неначе збожеволів! Скільки я від нього за той рік наслухалась! Він навіть ставив ультиматум, мовляв, або Христина переїжджає до моїх батьків, або він сам здасть її у дитячий будинок. Власне через це, я вирішила її сьогодні залишити з мамою і, як бачите, недарма! Я все чекала, що він заспокоїться, одумається, але цей випадок став останньою краплею. Він же весь цей час думав, що мені нікуди йти! І дуже сильно помилився!
Розповідаючи нам це все Ірина продовжувала пакувати валізи. Коли вона вийшла з кімнати, Богдан вже міцно спав на дивані. Жінка вирішила залишити йому записку у якій повідомила, що переїжджає у батьківський дім. Також вона зазначила, що дає йому два тижні одуматись і попросити вибачення перед нею та донькою. У іншому випадку вона подасть на розлучення. Ми з чоловіком допомогли їй перевезти валізи.
Наразі пройшов тиждень, а Богдан так і не дав про себе чути. У будь-якому разі, я щиро сподіваюсь, що в Ірини та її дітей усе буде добре!
А як би ви вчинили на місці Ірини?