Яке це має значення, хто доглядав за бабусею! Квартира, за законом, мала б належати мені! сперечається зі мною моя мама.
Уявіть собі: власна мама погрожує подати на мене до суду. Чому? Бо бабусина квартира не дісталась їй, та навіть не мені, а моїй доньці. Мама вважає це страшною несправедливістю і впевнена, що житло мало перейти саме їй. Та бабуся розпорядилась інакше. Чому саме так? Мабуть, тому, що ми з чоловіком жили з нею й опікувались бабусею останні пять років її життя.
Мою маму сміливо можна назвати егоїсткою. Її бажання завжди переважали інтереси інших. Вона виходила заміж тричі, але мала лише двох дітей: мене і молодшу сестру. Ми із сестрою маємо тісний звязок, але з мамою стосунки давно прохолодні.
Батька я фактично не памятаю: він пішов від нас, коли мені було лише два роки. До шести років я жила разом з мамою у бабусі. Тоді мені здавалося, що бабуся сувора мабуть, тому що мама часто плакала. Згодом я зрозуміла бабуся була доброю людиною, просто хотіла, аби донька розумно влаштувала своє життя.
Потім мама вдруге вийшла заміж, і я почала жити з нею та вітчимом. В тому шлюбі народилась моя сестра. Разом вони прожили сім років, після чого мама знову розлучилась. Цього разу до бабусі ми не повернулись вітчим поїхав на роботу за кордон, а нас тимчасово залишив у своїй квартирі. За три роки мама одружилась втретє і ми переїхали до нового чоловіка.
Його особливо не радувало, що у мами вже є діти, але він нас кривдити не чинив просто ігнорував. Мама теж уся розчинилась у новому шлюбі. Постійно ревнувала, влаштовувала скандали з розбитим посудом.
Раз на місяць мама починала складати речі, погрожуючи піти, та вітчим завжди її вмовляв залишитись. Ми з сестрою звикли і перестали звертати на це увагу. Фактично я взяла на себе виховання сестри у мами на це часу не було. Добре, що у нас були бабусі, які нам сильно допомагали. Згодом я поїхала в університет і стала жити в гуртожитку, а сестра перебралася до бабусі. Тато їй допомагав, а мама дзвонила до нас хіба на свята.
Я сприймала маму такою, якою вона є звикла, що вона не опікується нами. Сестру це боліло сильніше вона все життя ображалась, особливо після того, як мама не прийшла до неї на випускний.
Ми подорослішали. Сестра вийшла заміж, поїхала з чоловіком до іншого міста. Я вже кілька років зустрічалась зі своїм хлопцем, але весілля не поспішали. Жили на орендованій квартирі. З бабусею я часто бачилась, ми дуже зблизились, але намагалась їй не навязуватись.
Потім бабуся захворіла й потрапила до лікарні. Там мені сказали, що потрібен постійний догляд. Я щодня приходила до бабусі: приносила продукти, готувала, прибирала, просто спілкувалась з нею. Найважливішим було стежити, щоб вона вчасно приймала ліки.
Майже півроку минуло в такому темпі. Часом я приходила з хлопцем він допомагав ремонтувати щось по господарству, ладнав побут. Тоді бабуся сама запропонувала нам оселитись у неї, щоб могли відкладати гроші на власне житло та не витрачати гривні на оренду.
Ми погодились не вагаючись. Мої стосунки з бабусею були чудовими, а їй подобався мій хлопець. Ми переїхали. За пів року я завагітніла вирішили народжувати. Бабуся раділа, що доживе до правнучки. Розписались тихо, святкували у маленькій кавярні з рідними. Мама навіть не зателефонувала, не привітала.
Через два місяці після народження доньки бабуся впала зламала ногу. Мені було дуже важко турбот у хаті стало більше, маленька дитина на руках, бабусі потрібна допомога. Я подзвонила мамі, попросила хоч трохи підтримати, але вона відмовилася сказала, що herself недобре почувається, прийде пізніше. Так і не прийшла.
Півроку потому бабуся перенесла інсульт. Вона стала лежачою, і щоденний догляд був неймовірно складним. Якби не мій чоловік, не знаю, як би впоралась. Лише згодом бабуся трохи оклигала: почала потроху говорити, сідати, їсти сама. Після інсульту прожила ще два з половиною роки. Встигла побачити, як її правнучка робить перші кроки. Бабуся пішла тихо, у сні Для мене й чоловіка це була велика втрата ми щиро її любили, та досі не вистачає її присутності.
Мама приїхала лише на похорон. Через місяць зявилась з наміром вигнати мене із квартири й забрати її собі. Була впевнена, що тепер житло її по праву. Вона не знала, що ще після народження моєї доньки бабуся переписала квартиру на правнучку. Тож мамі не дісталося нічого.
Звісно, мама була розлючена і вимагала віддати їй квартиру, інакше погрожувала судом.
Дивись на неї, хитра яка! Обвела стару навколо пальця, квартиру забрала а тепер сама там живе! Це тобі з рук не зійде! Неважливо, хто турбувався про бабусю! Квартира моя!
Я знаю напевно мама квартири не отримає. Я проконсультувалась із нотаріусом і юристом, переконалась у законності документа. Ми залишимось у квартирі, яку нам залишила бабуся. А якщо народиться ще одна дівчинка обовязково назвемо її на честь моєї бабусі, як подяку за все, що вона нам дала.
