Та як же я можу на вас перекласти таку відповідальність? Мій батько з Валентиною теж відмовилися брати його до себе.
Оленко, доню, тямися! На кого ти зібралася одружуватись! заливалась сльозами мама, поправляючи мені вишиту фату.
Ну поясни, в чому тобі Ростислав не підходить? розгублено питала я, спантеличена її сльозами.
Та ти що? Мати у нього на базарі овочі торгує криклива, як папуга. Батько десь наче крізь землю провалився, а в молодості тільки те й робив, що чаркував та по весіллях шлявся.
Наш дід теж любив під чарочку поговорити і бабусю по подвірю ганяв. Та хіба що?
Але ж дід був почесний чоловік, головою колгоспу був! Його всі в селі поважали!
А бабусі було від того не легше. Я й досі памятаю, як вона його боялася. А в нас з Ростиком усе буде добре, мамо. Не треба людей по їхніх батьках міряти.
Ох, внуки підуть тоді зрозумієш! віщує мама, а я тільки зітхаю.
Життя буде, мяко кажучи, нелегке, якщо мама своєї думки про Ростислава не змінить. І все ж ми гульнули весілля на славу: з гопаком, з гіркою вареників та двома акордеоністами. Ростик мав власний будинок у селищі спадок від діда Павла та бабусі Катерини, батьки гуляки й досі невідомо де.
Ростик з часом будинок повністю відремонтував зробили сучасний євроремонт: бойлер, інтернет-тарілка, тепла підлога, а я все хвалилася, що в мене особняк. І чого мама тоді так на нього бочку котила?
Через рік після весілля у нас народився син Артемко, а ще через чотири донька Соловейка (таку імя, хай вже буде) Варто було дітям захворіти чи щось вчудити одразу з’являлась мама з класичним Ну я ж казала!. І ще додає: Малі діти малі біди! Як виростуть ще взнаєш, з таким спадком!
Ну, я намагалась не звертати уваги мама за звичкою бурчить. Бо я ж проти її волі заміж вийшла, без великого сімейного сходу.
Просто мама така, щоб усе тільки за її сценарієм. Але зараз вона вже змирилася з моїм чоловіком, глибоко в душі навіть визнає: мій Ростик з усіх боків золото. Але як їй це вголос сказати! Це ж треба визнати, що вона була не права А то вже за межею фантастики.
Бабусю з онуками мама не настрашувала серйозно швидше переживала за них. Любить вона своїх онуків так, що якби з ними щось сталося перша б з мосту в Дніпро кидається, а перед тим ще й собі волосся на голові вирве за ті слова.
І все ж іноді мене пробирає страх перед тим самим великим бідами, з досвіду прабабусі, які з дорослішанням дітей йдуть поруч.
А діти ростуть: вже син закінчив одинадцятий клас. Вступає в престижний університет у великому місті, аж цілих 143 кілометри від дому, аж у Львові! Для материнського серця ці сто сорок три як з Землі на Місяць.
Перші чотири ночі я не спала. Думаю: як там мій хлопчик? Чи не голодний, чи ніхто не образив? А раптом Львів його якось зіпсує, бо ж Артем такий чистий та добрий.
Спочатку жив у гуртожитку, виділеному для сільських. Але я не витримала вмовила Ростика зняти Артемові квартиру. Артем сказав: Давайте я половину оренди сам платити я підзаробляю, фрілансю в інтернеті. Я ж не дурний! І справді, головастий!
Я щовихідних моталася до сина: то борщ приготую, то приберу. А вдома, чесно кажучи, Артем у своїй кімнаті завжди розводив бардак, а тут у квартирі чистота. І котлети парові, і печеня в горщиках. Ну розумник!
Мої вояжі почали дратувати Ростика.
Олю! Хватить вже тримати Артема біля своєї спідниці! Не даєш дитині й продихнути! Он я собі часу не маю, скоро здумаю йти до Ганни-поштарки, вона хоч мені добрий день каже
Пошуткував, але трохи налякав! Ну як я без Ростика, якщо він до Ганни піде? А й справді, пора давати синові волю. Треба й собі партнерство згадати.
Трохи ще побурчала, потім відпустила ситуацію. Артем отримав свободу, а я чистий спокій. Але ж даремно!
Одного дня дзвонять із деканату: Ваш син пропускає заняття, на межі відрахування! Неправда, кажу! Мій Артем?! Не може бути! Як курка під гарячою водою, кидаюсь у Львів, взяла відпустку. Ростик вже мене не стримував, я в такі моменти стаю як трактор.
Син не чекав на мій приїзд. Добре б хоч прибрав, чи щось сховав Але причину прогулів не встиг приховати
Причиною була дівчина Лада. Гарна, мов квіточка весною.
Все б нічого, дівчина зявилась всі колись закохуються. Але в квартирі зявився ще й малюк. Однорічний хлопчик Максимко.
Тут я все зрозуміла. Значить, Лада з дитиною пришла хоче мого Артема обвести навколо пальця, женити і ще й дитину на голову підкласти.
Я сучасна, прогресивна мати, але рано ще Артему батьком бути, і, вибачте, виховувати готове дитя, та ще й дівчині й вісімнадцяти не видно.
Всередині кипить буря, але видимо тримаюсь. Ладу вітаю, Артема тягну на розмову до кухні.
Артеме, ти закоханий серйозно? питаю, гримаса в мене як у актора театру абсурду.
Дуже, мам, посміхається він.
А з навчанням що? обережно з’ясовую, як міношукач.
Знаю, мамо, трохи запустив, але зараз такий період. Всe виправлю!
Поділишся, що за період?
Не можу, це не мій секрет. Може, трохи згодом, коли ближче познайомитесь з Ладою.
Бачу: ще трохи і зіпсуєш стосунки з сином. Зробила паузу й поїхала додому.
Це ти винен! накидаюся на Ростика. Скаже дай свободу! ось і довів! Що робити будемо?
А що трапилось? питає оптиміст. Чого не влаштовує дитина? Якщо Артем її любить вона не чужа.
І ти готовий дідом стати?
А як ні! Я ще тоді, як діти зявилися, знав, що стану колись дідом.
Але не чужим дітям же!
Олю! З тобою говорити як воду носити решетом. Дитина не буває чужою! Подумай над цим.
Ростик подався спати на кухню, а я ходжу по спальні, як сова. То злюсь на життя, то на Ладу, то на Артема, то на чоловіка, бо він за них горою. Потім, як звичайно, до ранку розтанула і зрозуміла: Ростик правий.
Бо дитина ні в чому не винна. І Лада теж обставини бувають різні. Поплакала-понадушувала подушку, на диван до Ростика примостилась.
Ростик, прости якось прозріла. Люблю вас! Усіх!
Йди сюди, прибішена! посміхнувся і підняв ковдру, я туди й залізла. Так ми й заснули, а на губах уже світиться щастя. Буду бабусею! Ну й що? Максимко чудо, гарнюній! Вирішили так назвати.
Але не все так просто. Через місяць Артем каже, що переходить на вечірнє, і з Ладою думає одружитись.
Я вже не поспішала репетувати інформацію переварила спочатку. Потім поїхали з Ростиком до міста. Бо, як би не хотілось наламати дров, Ростик допоможе зробити все по-людськи.
В передпокої зустріла Лада очі в сльозах каже: Вибачте! Не хочу, щоб Артем поспішав але він такий впертий
Упертий, не те слово, кидає Ростик, знімаючи чоботи, але не дурень. Раз вирішив значить треба. Годі сльози, Ладко, сядемо, обговоримо.
Завели нас на кухню. Артем ще пішов у магазин, продукти купити.
Чому ти весь час перепрошуєш? питає Ростик. Ми навіть не знаємо, що ти в чомусь винна. Давайте, чайком гостей пригостите я за кермом аж 143 кілометри мчав!
Лада поралася на кухні, Ростик скрутив очі Лада сміється. Бачу: чоловік вже одобрямс поставив вибору сина.
За чаєм, печивом власної випічки, що мало не віриться у сучасної молоді (мій син пекти точно не вмів), повертається Артем.
Син з серйозним виглядом викладає продукти, в очах щось нове, мужнє. І відразу розумію: мені вже не можна нічого наказувати цьому дорослому хлопчині.
Тож ви вирішили женитися? питає Ростик.
Так, і це не обговорюється! твердо син.
Згоден. А чому поспіх? Ще одна дитина на горизонті?
Ой, ні! Лада аж почервоніла і головою замотала.
Тут мене осінила абсолютно божевільна думка стосунки навіть ще не дійшли до стадії появи дітей? Але
То чого поспіх із весіллям?
Інакше Максима заберуть у дитбудинок, тихо каже Лада.
Чому так? вже серйозно запитує Ростик.
Бо його мама пішла засвіту, тихцем пояснює Лада і губи тремтять.
Ладко, ти не зобовязана нічого пояснювати, втручається Артем. Мамо, тату, прошу: прийміть, що я вам розповів по телефону. Решта наша справа!
Артеме, почекай перебила його Лада. Якщо ми зараз разом, то ваші батьки і моя сімя. Я не буду ховати правду це не чесно.
Перепочила, ми з Ростиком переглянулись.
Ладко, хіба Максим не твій син? наважилась я.
Ні, що ви! Макс мій брат по мамі, батьки різні.
Ось тут мені хотілося усіх обняти і розцілувати! Але стрималась.
Лада продовжила:
Моя мама померла у СІЗО від вродженої вади серця. Каже лікар, ще й довго протягнула з таким діагнозом. Доля у неї складна, характер як у колібрі: яскрава й непосидюча.
Відсьорбнула чай і тяжко зітхнула. Важко їй далося це. Але поводиться гідно.
Маму перший раз засудили після сварки з батьком збила стару жінку на переході. Це навіть в Львівських новинах писали.
Коли мами посадили, батько забрав мене, почав нову сімю. Нова дружина Валентина, дуже добра, у нас з нею чудові відносини. Вони мене виростили, на них і тримається мій спокій.
Знову на мить замовкла, Артем її взяв за руку. Я вже чекаю ще однієї хвилі нещасть.
Три роки тому мама закохалась, молодший був Денис на десять років. Зявився Максик, я тішилась братом. Гостювала часто, скандалів не бачила. Але сусіди на суді казали: постійно чують сварки і биття посуду.
Одного разу сварка мама приревнувала, штовхнула Дениса, той впав, вдарився головою. Через два дні помер, маму заарештували.
Мама померла в СІЗО, не дочекавшись суду. Просто серце не витримало. Прошу не судіть мою маму! Вона була сонячна і непередбачувана, а я її любила.
А тепер ти прости, Ладко, мовив Ростик, коли вона замовкла. За те, що довелося все це згадувати. Але ти права ми тепер одна родина.
Мені соромно, але в той момент хотілося закричати: Синку, навіщо нам така рідня? В нас кримінальних не було! Але одразу згадала свою маму-бабусю, яка теж ридала на моєму весіллі.
Подумки нагородила себе: Не можна, Олю, судити людей за їхніми батьками! Особливо тобі.
Таке самовиховання справжнє диво. Бо й нова, шалена ідея прийшла! Дивлюсь на Ростика він посміхається. Значить усе правильно!
Ростик киває:
А як вам, друзі, така пропозиція: ми з мамкою оформимо опіку над Максимком, а ви ще повчитеся, не кваптеся з весіллям.
Як це? дивується Лада.
Тату, припини! вигукує Артем.
Максимко в селі не згине, памятаєш своє дитинство! Потім, якщо захочете заберете.
Нам з мамою і без тебе, Артем, тужно, ми з радістю попіклуємось про Макса.
Соловейка вже більше хлопцями цікавиться, ніж батьками.
Ладко, дивлюся їй в очі, вирішувати тобі.
Та як же я на вас таке можу перепрягти? Навіть батько з Валентиною не погодились його взяти.
Тут прокинувся головний герой сварки сповз з дивана, тупцяв на кухню і простягає руки до… Ростика!
Ох, який же тягар, жартує Ростик і піднімає Макса.
Ростику, дивись! Тягнеш на батька, але ще не на діда! сміюся.
Почекай, показує кулачок і шепоче, вночі покажу тобі діда!
Діти ще трохи посперечалися, але погодились. Оформлення опіки пройшло дивно легко. Спеціаліст каже: В наш час не рідкість дорослі діти, а любов ще є! Та й у вас енергії просто невичерпно, обом наче років на 10 менше стало!
Я ночами вставала до Максика і радості своїй не вірила: несподіване щастя.
Мама, за звичкою, сварила за рішення, а сама Макса любила найбільше:
Ох, Олено! Що ж ви з Ростиком витворяєте! репетує, але тут же сюсюкає до Макса. А чиї то оченята заплющуються? А хто це їсти просить?
І знову:
Про що ви думаєте, Олено! А хто це ці рученята забруднив? Де мій Максик сховався? Ох, не знаю, як ви тепер будете…
