Та ти, мабуть, сучасних дітей не розумієш!
Здоровенькі були, Олено, бачу, у городику копошишся, от і зайшла привітатися, стояла біля калітки Марія Степанівна.
З Оленою Миколаївною вони мешкали у протилежних кутках села. Марія зі своїм чоловіком Григорієм ближче до ставу, а Олена на узліссі.
Раніше й не стикалися, адже і так повно сусідів було. Та ось у сусідів онуки вже великі, а до Марії з Григором на це літо збираються привезти хлопців Тараса й Олега. Кажуть, місто їх уже втомило.
Колись у сина справи йшли добре, то й відпочивали за кордоном. А тепер от і згадали про батьків у селі. І не на вихідні, як звикли, а на цілий місяць.
Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Іван. Олегові тринадцять, вважає себе дорослим, а Тарас його не слухає.
Що ми, з онуками не впораємось? весело відповіла Марія. Та, поклавши слухавку, задумалась. Діти тепер не ті Колись вони були малі, слухняні. А тепер? Раптом не знайде до них підходу?
Григорій чоловік суворий, непослуху не терпить. А скандалів нікому не треба.
Тож вирішила Марія Степанівна підстрахуватися зайти до Олени. У неї теж онуки такого ж віку бувають.
З власного досвіду знала: дітей треба зайняти. Менше буде проблем, якщо знайдуть спільну мову.
Заходь, Маріє! побачила сусідку Олена Миколаївна. Що привело?
Онуків на місяць привезуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Познайомимо їх і нам легше, і їм веселіше, запропонувала Марія.
Та ти, мабуть, не знаєш, які нині діти! Олена засміялася. Не боїшся так довго їх тримати? Мої онуки мене до білого калення довели, а дід і взагалі хотів їх відправити додому. Та якщо погодилась приводь. Що вдієш, вони ж наші!
На вихідні приїхав Іван із дружиною Ганною та синами Олегом і Тарасом.
Хлопці підросли, але бабусі з дідом раді. У Марії Степанівни полегшало на серці.
Що там Олена лякала? У неї, може, і бувають неслухняні, а ось її онуки ввічливі, гарно виховані! І навчаються добре немає про що хвилюватися.
Мамо, якщо щось телефонуй, я з ними поговорю, сказав, відїжджаючи, Іван. Але Марія впевнено махнула рукою: Та годі тобі, сину! Хіба ми не виховували дітей?
Ввечері Олег і Тарас довго не засинали. Їх поклали у колишній кімнаті Івана, але через нове місце хлопці метушились, гомоніли.
Навіщо ти, Маріє, погодилась? бурчав роздратований Григорій. Їм наше село не потрібно було!
А вранці онуків не добудишся.
Вже під обід, а вони сплять!
Бабусю, дай поспати ще, бурмотів Олег.
А Тарас навіть не реагував.
Та скільки можна?! роздратувалась Марія.
Потім вона помітила щось на підлозі. Придивилась і аж руками сплеснула.
Телефони!
Ви що, грали до пізньої ночі?! Забираю їх, ось!
Олег одразу схопився.
Віддай! Це не твоє! Мама дозволяє!
Зараз їй подзвоню, дізнаємось, що вона дозволяє! огризнулась Марія.
Хлопець відступив, надувся, вийшов, грюкнувши дверима: Ну і дзвони!
Дві години не виходили. Григорій вже збирався йти «розбиратися» що за бойкот у перший же день? Але вони зявилися, обидва похмурі:
Ми каші не хочемо. Нам нагетси чи тости.
Отак?! розлютився Григорій. То йдіть голодні! А ліжка свої прибрали? Зараз подивлюсь!.. Звідки у вас чіпси в ліжку?! І цукерки?! Нічого не прибрано?! Навіть на кашу не заробили ану, забирайте сміття, застеляйте ліжка!
Нам голодним не можна! Тарас дивився на діда злісно. Ви злі!
Григорій аж почервонів, але Марія втрутилася: Покажу, як ліжко застеляти. А завтра самі, добре? А тости після каші. Угода?
Псуєш їх, бурчав Григорій. Лоб
