Як же мені тебе зрозуміти, доню? Ти ж жінка, зрештою, чим провинилася та бідна дитина? Ну, народила її інша й що з того? Ти ж виховуватимеш її, вона кликатиме тебе мамою. Так сталося, але ж ти мудріша за це. Любиш чоловіка полюби й його доньку.
Чоловікові подзвонили зі служби у справах дітей і сказали забрати рідну дитину, про яку він нічого не знав
Оленко, сідай, мені треба тобі щось важливе сказати, важко зітхнув Тарас.
Сьогодні дзвонили з опіки Моя донька зараз у притулку.
Олена глянула на нього, немов ударили:
Яка донька? Від кого? Ти жартуєш? голос їй тремтів.
Тарас опустив очі:
Ні, Олю, не жартую. Шість років тому, коли ми з тобою щойно познайомились, я зустрічався з Іриною. А коли з тобою все стало серйозно кинув її.
Вона мене через рік знайшла. Сказала, що в неї від мене донька Настенька.
Не повірив. Пішов подивитись і навіть без аналізів ясно: моя. Що там з Іриною сталося не знаю. Просто подзвонили, запитали заберу чи ні.
Спочатку Олені захотілося закричати:
Не треба мені чужа дитина! але погляд чоловіка змусив її прошепотіти:
Гаразд Спочатку поїдемо до неї. Разом.
Тарас з полегшенням кивнув, і вже наступного дня вони їхали до притулку. Олена вдивлялася в дівчинку, шукаючи в ній Тараса, але пятирічна Настя була занадто маленькою, крихітною. Вона міцно тримала пошарпаного зайчика і, коли її щось питали, ховала обличчя в його вовну.
Олені вона не сподобалась. Жалко було так, але ревнощі до тієї жінки тепер перейшли на дитину.
Виявилось, Настю в Ірини забрали та пила, гуляла, про дитину й не думала. Але імя батька назвала і тепер нічого не зміниш.
Тарас рішуче збирався забрати доньку. Олена намагалася його відмовити, але одного разу він вибухнув:
Сама народити не можеш, то хоча б мовчи! Я свою кров у притулок не віддам! Не подобається йди, сам упораюсь!
Боляче було чути таке, але він мав рацію. Він хоче дітей, а вона ніколи не зможе. У молодості були проблеми, лікарі сказали: дітей не буде.
А ще вона любила Тараса. Працьовитий, гроші в хату несе, майже не пє. За такого багато хто би вхопилась, а вона навіщо йти?
Коли Тарас привіз Настю додому, попередив:
Якщо почую, що її ображаєш не сподівайся на добро.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою: викупала, вдягла в чисту сукню, заплела коси. Настя була тихою. Не чіпай і вона мовчить, сидить у кутку, шепоче щось своєму зайчику.
Якась вона дивна, скаржилась Олена сусідкам, навіть Тараса не визнає. Тільки «так» чи «ні» от і вся розмова. А інколи дивлюся на неї й думаю раптом щось із головою? Тиха-тиха, а потім бах! і щось зробить.
Сусідки хитали головами.
Тарас теж змінився. Раніше з порога до Олени з поцілунками, тепер до Насті. Спочатку вона від нього тікала, а потім привязалась як цуценя за ним.
Олена ревнувала. А одного разу, коли донька гралася надвір
