Коли я повернувся додому разом зі своїм малолітнім сином, я сподівалася на тепле і гостинне прийняття від своєї матері. Але замість того, щоб зустріти нас з усмішкою і обійняти, вона нагримала на мене і почала ображати.
Мати не розуміла, чому я повернулася, і висловлювала своє розчарування. Вона вважала, що я мала б забезпечити краще майбутнє для себе і сина, а не повертатися назад у батьківську хату. Образи та крики лунали в нашому домі кожен день, а я почувалася наче у пастці.
Не думала, що мама так жорстоко буде ставитися до мене після розлучення. Вона живе за застарілими поняттями. Якщо не склалося у стосунках, то треба терпіти вже до кінця життя, бо шлюб взяла, дитину нажила.
-Кому ти зараз будеш потрібна з малим на руках? — колола мене своїм уїдливим тоном матір.
— Сама буду, мамо, — заспокоювала її.
-А дитині потрібен батько! — резонно заявляла. — Навіщо заміж виходила, щоб до року додому повертатися на сміх людей. Я ще такого не бачила…, — не вгавала моя мама.
-То хай би мене забив? І тобі було б мене не шкода? — питала в матері.
-Та не забив би! Йому ж треба, щоб хтось борщ варив, — пояснювала.
Я мовчки вийшла на подвір’я. Зрозуміла, що матері глибоко байдуже, що коїться в мене на душі. Чому я, зрештою, покинула свого чоловіка з дитиною на руках? Важливо, щоб люди про нас були гарної думки! Ось що матір нині хвилювало найбільше.
Зрозуміла, що тут я також довго не витримаю. Ці щоденні кольки доведуть мене до гробу. Так і сказала матері.
Про себе вирішила, щоб лиш малий трохи на ноги став, то можна було б поїхати за кордон і заробити копійку, щоб купити собі невелике помешкання. Поділилася при нагоді власними міркуваннями з матір’ю, розраховуючи на її підтримку. Адже не з малим їхати за кордон на роботу.
Однак після цього чула лиш образи й звинувачення, що лягали мені тягарем на плечі, і я щоразу відчувала більше бажання втекти від цієї задушливої атмосфери.
Моє бажання заробити на краще майбутнє для нас обох натрапило на непорозуміння і супротив з боку матері. Вона не розуміла, що я тільки намагаюся знайти шлях до щастя і добробуту. Її упертість та незгода ставали перешкодою для моєї особистого розвитку та реалізації мрій.
З кожним днем моє рішення втекти від рідної матері все зміцнювалося. Я розуміла, що це буде важке рішення і доведеться покластися на свої сили, але водночас бачила, що це єдиний спосіб знайти свободу і забезпечити майбутнє для себе і сина.
З кожним днем я збираю гроші, збираюся з силами і готуюся до втечі. Знаю, що попереду мене чекають труднощі, але я готова пройти через них, щоб знайти своє щастя і дати синові краще майбутнє.
І одного дня я таки наважилася. Коли матір поралася в полі, я швиденько згребла необхідні речі, упакувала все у валізу і покинула місто. У мене визрів новий план. Моя шкільна подруга погодилася за помірну плату доглянути малого. Адже вона й так перебуває в декретній відпустці. А я тим часом зароблятиму копійчину для кращого життя. Надіюся, що мені вдасться вирватися з суцільних невдач і побудувати власне життя так, як прагне моя душа.