**Щоденниковий запис**
Мені байдуже! Олена пройшлася по кімнаті, розмахувала руками. Мам, ну скільки можна терпіти? Мої подруги вже сміються!
Мам, знову тече! Знову! крикнула Оленка, вискакуючи з ванної з мокрим волоссям і рушником у руках. Я ж казала, що з цією квартирою щось не так!
Тихше! Сусіди почують! зашипіла Ганна Петрівна, кидаючи ганчірку та поспішаючи до доньки. Де тече?
Та всюди тече! З крана, з душу, навіть під умивальником калюжа! Олена розмахувала руками, розбризкуючи воду по коридору. Я ж казала! Казала, що не треба було звязуватися з цією руїною!
Ганна Петрівна мовчки пройшла до ванної, подивилася на розпливаючуся по підлозі воду і важко сіла на табуретку. Місяць тому вони переїхали до цієї двокімнатної квартири в центрі Києва, продавши свій будиночок у передмісті. Здавалося, життя налагодиться близько робота, магазини, лікарня. А тепер
Мам, чого сидиш? Треба щось робити! Олена стояла в дверях, кутаючись у халат.
А що робити? втомлено промовила Ганна Петрівна. Викликати сантехніка? Знову за свій рахунок? Уже третій раз за місяць.
Може, до господарки звернемося? Нехай вона платить, це ж її квартира!
Зверталася. Каже, що ми самі винні, неправильно користуємося сантехнікою. А як можна неправильно краном користуватися? Ганна Петрівна підвелася, почала збирати воду ганчіркою. Іди снідати, запізнишся на роботу.
Який сніданок? У нас плита знову не працює! обурилася Олена. Вчора ледь кашу зварила, а сьогодні вона взагалі не вмикається.
Ганна Петрівна лише зітхнула. Плита дійсно капризничала з першого дня, але господарка квартири, Віра Михайлівна, запевняла, що все працює, просто треба призвичаїтися. До того, що конфорки вмикаються через раз, а духовка взагалі працює, коли їй заманеться.
Гаразд, побіжу до Марійки, попрошу чайник закипятити, буркнула Олена, натягуючи джинси.
Не треба до сусідів бігати! зупинила її мати. І так уже соромно. Вчора у Марійки масло позичали, позавчора сіль. Подумають, що ми жебраки.
А що тоді? Голодними на роботу йти?
Ганна Петрівна подивилася на доньку і відчула, як у горлі стиснувся знайомий комок. Навіщо вони тільки погодилися на цей переїзд? У своєму будинку проблем було менше, жили спокійно, нікого не турбували. А тут щодня щось нове.
Олена пішла на роботу голодна і зла, а Ганна Петрівна лишилася розбиратися з потопом. Витерла воду, спробувала затягнути крани марно. Тоненька цівка все одно сочилася.
Телефон задзвонив, коли вона збиралася дзвонити сантехніку.
Ганна Петрівна? Це Віра Михайлівна. Як справи? Не скаржитеся?
Та ось, обережно почала Ганна Петрівна, у нас знову сантехніка
Знову? перебила господарка. Що ви там робите з моєю квартирою? Я ж казала обережно!
Ми нічого особливого не робимо. Просто відкриваємо-закриваємо крани, як треба.
Тоді навіщо щотижня сантехніка? Може, щось уронили? Важке?
Ганна Петрівна стиснула губи. Нічого вони не роняли, просто квартира виявилася далеко не в такому стані, як її представила Віра Михайлівна. Тоді все працювало, плита горіла, розетки не іскрили. А тепер кожен день нові сюрпризи.
Віра Михайлівна, може, все ж таки майстра пришлете? Нам уже незручно
Якого майстра? Ви самі винні! Я ж попереджала техніка стара, треба берегти!
Але ж у договорі написано, що все справне
Справне, справне! Просто у вас руки не звідти! гаркнула Віра Михайлівна і кинула трубку.
Ганна Петрівна повільно поклала телефон і озирнулася. Квартира дійсно була в центрі, світла, з високими стелями. Але що
