Таємний дар Олега: історія однієї долі
Олег прокинувся від шерехту сковороди на кухні, булькіття чайника та запаху смаженої картоплі. Це батько, Василь, як завжди перед світанком, збирався на рибалку. Старий мотоцикл, скриплячи, чекав у дворі, а Василь, поспішаючи, складав бутерброди, термос і перевіряв снасті. Він намагався не шуміти, але все ж розбудив дружину. Оксана відчувала нездужання ще з вечора, але вирішила відлежатися. А Василь, радіючи ранку на озері, не здогадувався, що цей день принесе їм не спокій, а справжнє випробування.
Коли мотоцикл від’їхав, Оксана спробувала заснути, але їй раптом погіршало. Біль проковтнула живіт, закрутилася голова. Вона скрикнула:
— Олежку! Виклич швидку, сину!
Олег, ще сонний, вискочив із кімнати, побачив бліду матір і кинувся до телефону. Але швидка все не їхала. Він поїв матір водою, вкрив ковдрою, а в ньому ростилося відчуття безвиході. Тоді, не знаючи, що робити, він обійняв її, міцно притиснув і… раптом відчув, як слабкість матері перейшла в нього. Через хвилину вона розпрямила плечі, а губи набули кольору:
— Сину, наче рукою зняло… ніби й не хворіла.
Олег відступив, важко дихаючи. В голові гуло: знову це. Знову він «забирав» чийсь біль. Цей дивний дар проявлявся з дитинства. Йому здавалося, ніби всередині нього живе хтось старий і мудрий, хто дозволяє лікувати, але ціною власних сил.
А Василь тим часом потрапив у біду. На лісовому повороті його мотоцикл заглох, і лише дивом джип, що летів зі швидкістю, не знес його з дороги. Водій, чоловік у дорогій куртці, вискочив, перелякано замахав руками:
— Ти цілий?! Брате, пробач! Тільки нікого не викликай, ось, візьми гроші — купи собі нову машину!
Дістав дві товсті пачки гривень, сунув у руки Василю, сів у джип і зник. Старий мотоцикл довелося тягнути на буксирі. В сутінках машина під’їхала до дому. Оксана вийшла на ґанок, очі повні сліз:
— Василю, де ж ти був?! Я ледь не померла, а ти!.. А риба твоя де?!
Василь, блідий, приголомшений, стиснув гроші в руках: — Це мені… за життя, Оксано. Сьогодні все могло скінчитись…
Незабаром у їхньому дворі з’явився вживаний, але міцний автомобіль. Василь сяяв, як дитина: — Ну от, тепер до самої старості є на чому їздити!
Олег же лежав, видужуючи. Матір бурчала: — Ні від кого толку, один вічно рибу тягає, другий — лежить та в стелю дивиться! Одружився б ти вже, а ти все самотній ходиш!
Але незабаром Олег ожив. Його запросили допрацювати замовлення — встановити кухонні меблі у новому будинку. І там він побачив Соломію. Вона просто стояла і спостерігала, як він працює. Не промовила ні слова, але її погляд був сповнений теплої участі.
Наступного дня він знову пішов туди — нібито не вистачило фурнітури. Прикрутив ручки, а Соломія запропонувала чаю. Булочки, тиша, усмішки. І раптом Олег сказав: — Може, підемо кудись? У кіно. Я тебе батькам представлю, а ти мене — своїм. А потім, може, і весілля?..
Соломія, не замислюючись, відповіла: — Піду.
Так почалася їхня історія. Батьки були щасливі, Соломія всім сподобалася. Олега призначили бригадиром, робота ладилася, а незабаром вони дізналися — чекають дитину.
Іноді він згадував бабусині слова: — Бувають люди, у яких немає сили жити. Ось вони й сидять, ні до чого не прагнуть. Таким, як ти, Олежку, треба бути поруч, але й себе не забувати.
І він намагався. Нікому не показував, як важко йому після таких «передач». Мовчав, коли називали самотнім. Та тільки сам собі визнавав — якщо це дар, то нехай буде. Головне, що тепер він не сам.
