ДАРИНКА-КУЗИНКА
Моя двоюрідна сестра Даринка у дитинстві була для мене взірцем. Вона жила у Львові, я – у Черкасах. На літні канікули батьки щороку відправляли нас у село до діда з бабою. Там ми з Даринкою не розлучалися ні вдень, ні вночі. Це були щасливі часи.
Усе в сестрі мені подобалося: і статура, і розкішні кучеряві коси, і львівські наряди. Хоча зараз, з висоти прожитих років, можу сказати – красунею вона не була. Дивлюся на дитячі фото – невисока, повненька дівчинка з неідеальними рисами обличчя. До того ж, у неї була дивна вимова. Але її харизма та оптимізм перекривали всі недоліки. Навколо моєї сестри завжди вертівся натовп хлопців.
Даринка могла б бути отаманом – так уміла керувати ватагою. Діти її слухалися беззаперечно. Вона вважалася найбільш відчайдушною дівчиною у селі. В мене ж характер був тихий, а в неї – «відірви та й кинь». Часто її вчинки мене лякали.
Одного разу Даринка «позичила» новеньку книжку про Вінні-Пуха із сільської бібліотеки – і на кінці літа забрала її до Львова. Я тремтіла від страху, а ну як розкриють правду? Нам тоді було по вісім років. Як же так? Ми ж були чесними жовтенятами! Але в душі я таємно пишалася такою сестрою.
Згодом книжку довелося повернути. Дід наполіг, а заодно прочитав нам довгу мораль. А бабуся лозиною «підтвердила» його слова. Нас покарали, позбавили солодощів. Я ж постраждала за мовчання, як сказала бабуся:
«Що ж ви, дівчата, не знаєте – у селі всі стіни скляні! Баби тільки язиками клацнуть – за хвилину новина облетить усі хати! Онуки вчителя – злодійки! Де таке чували?»
Одним словом, це був скандал на весь рід. Може, тому я й досі його пам’ятаю.
Даринка чудово плавала, стрибала з парашутом (вона ходила у гурток юних парашутистів), могла дати відсіч будь-якому хлопцю. Одним словом – вражень від трьох літніх місяців мені вистачало аж до наступних канікул. Ми з Даринкою були «не розлити водою», хоч і зовсім різні.
Наш дід був вчителем. Кожного літа він «катував» нас диктаЛітом ми з Даринкою виросли, але навіть через роки, коли вже свої онуки грали в тому самому дворі, ми сміючись згадували, як вона вкрала книжку, а я тряслася, мов осиновий листок.
