Ой, дитинчата, сідайте ближче, розповім вам історію, яку тут, у будинку для літніх, мені одна сусідка по кімнаті переказала. Мене, стару, сюди рідні відправили, то тепер тільки чую різні історії та вам їх переказую. А ця про Марічку, її чоловіка Тараса й про те, як вона себе відвоювала. Слухайте уважно, бо історія варта уваги.
Якось Марічка сиділа, гортала планшет, на екрані бірюзовий океан, пісок білий, як сметана.
Тарасе, глянь, яка краса! каже. Готель хвалять, уявляєш, прокидаєшся, а там…
А Тарас уткнувся в телефон, ледве глянув.
Марічко, я все вирішив, буркнув.
Вона здивувалася. Вони щойно почали про відпустку мріяти, бюджет рахувати. Марічка кожну гривню відкладала, навіть від кави в кавярні відмовлялася, аби разом на море поїхати.
Як вирішив? питає, усміхаючись. Щось краще знайшов?
Я на Балі лечу. Один, відрізав він, навіть очей не піднімаючи.
У Марічки аж подих перехопило. Холод по спині пробіг, липкий, нудотний.
Як один? голос дріжав. Ми ж домовилися разом… Я копила…
Тарас нарешті підвів очі холодні, як січень.
Марічко, без істерик, каже, губи кривляться. Подивись на себе.
Марічка згорбилася, наче її вдарили. Вона ж не була товстою жіночною, мякою. У спортзалі тричі на тиждень, їжу вибирала, але не морила себе, як ті моделі з його підписки.
Що зі мною не так? тихо спитала, хоч і знала відповідь.
Він не вперше дорікав то живіт «не ідеальний», то стегна «повноваті», то її радість «дитяча». Тарас посміхнувся, наче насолоджувався.
У відпустку я лечу сам, каже. Тобі схуднути треба, а не по пляжах бігати. Не хочу, щоб поряд мішок ходив. Соромно перед людьми.
Слова, як удари. Марічка мовчала, дивилася на його чуже обличчя. Десять років шлюбу і все розбилося об його слова. Сліз не було, лише пустота. У голові як вона копила, мріяла про спільну мандрівку.
Зрозуміло, сказала, ніби чужим голосом.
Тарас, задоволений, знову в телефон уткнувся. Думав, переміг. А Марічка підійшла до вікна. Внизу Київ шумів машини, люди, життя. І раптом вона відчула себе вільною. Дістала телефон, глянула на рахунок, про який Тарас не знав. Там було вдвічі більше, ніж на його Балі. Написала подругам: «Дівчата, хто зі мною на Шрі-Ланку через тиждень?». Відповіді посипалися, як град у липні.
Два дні Тарас Марічку майже не помічав. Плавки вибирав, друзям хвалився, підписи до майбутніх фото складав. Думав, вона у мами, плаче, скоро приповзе вибачатися. Навіть не дзвонив. А Марічка тим часом речі зібрала, квитки купила. Тарас, валізи пакуючи, злиться сорочка не там, футболки не так. Згадав, як Марічка завжди все акуратно складала, але відігнав думку.
В аеропорту він відкрив соцмережі і остовпів. Марічка на фото щаслива, з подругами, у легкій сукні, на тлі океану й пальм. Геотег: Шрі-Ланка. Спочатку подумав жарт? Але ні, ось Оксана з коктейлем, Іринка корчить рожи, а Марічка сміється, як давно не сміялася.
Злість накрила. Як вона посміла? За які гроші? Перевірив спільний рахунок не торкнуто. У неї були свої? Секрет? Це обпалило гірше за перець.
Зрадниця! прошипів, аж люди озирнулися. Увесь політ писав їй спочатку злий, потім вимагав пояснень. Відповіді нуль.
А Марічка дихала на повні груди. Океан, фрукти, сміх з подругами вона заблокувала Тараса ще в аеропорту. На третій день подруги вмовили на дайвінг. Марічка боялася, але інструктор Ярослав високий, з добрими очима заспокоїв.
Не бійся, я поруч, сказав.
Під водою Марічка забула про все, риби заворожили. Коли випірнули, вона була іншою.
У тебе посмішка, коли не боятися, сказав Ярослав. Частіше посміхайся.
Увечері в кафе він розповідав про океан, слухав її. Не про вагу питав, а про неї. А Тарас тим часом у бунгало шпурнув телефон картку заблокували. У банку сказали: потрібне підтвердження Марічки. Океан вже не радував. Він був у пастці, яку сам і збудував.
Додому летів економом, випросив квиток у батька, слухав його нотації. Думав, прилетить, влаштує Марічці скандал, а вона благатиме пробачення. Але вдома порядок, запах яблук, його валізи складені. Марічка вийшла засмагла, спокійна.
О, ти вже тут, каже, ніби він за хлібом ходив. Я все спакувала. Викликай таксі.
Що це? видавив Тарас. Ти собі дозволяєш?
Я собі жити дозволяю, відповіла вона. На розлучення подала онлайн. Ось візитка адвоката.
Він не взяв.
Квартира моя! заревів.
Звісно, кив
