**Щоденник Оксани**
Віка приготувала бутерброди, заварила чай і сіла на кухні у своїй квартирі в передмісті Львова, чекаючи свекруху. Пролунав дзвінок у двері.
— Дякую, що завітали! — скрикнула Віка, відчиняючи двері та побачивши Марію Степанівну.
— Що за спохід? Про що хотіла поговорити? — насторожено запитала свекруха.
— Заходьте на кухню, у мене для вас сюрприз! — усміхнулася Віка, приховуючи хвилювання.
Марія Степанівна пройшла за нею.
— Ну, який же сюрприз? — повторила вона, сідаючи.
— Ось, дивіться! — Віка поклала перед нею аркуш паперу.
Свекруха пробігла очима по рядках і ахнула, її обличчя зблідло.
Віка сиділа у спальні, затуливши вуха долонями, але різкий голос Марії Степанівни проникав навіть крізь стіни. Здавалося, вона шкребла по її душі іржавою ложкою, вивертаючи все до останньої краплі, залишаючи лише порожнечу й біль.
Віка давно зрозуміла, що зі свекрухою спільної мови не знайти. Але чому чоловік, Олег, знову не заступився за неї? Невже він не бачить, як мати принижує його дружину? Вона знала, що він її любить, але його мовчання розривало серце. Що коїться в їхній родині?
Марія Степанівна вміла давити. Улюбленою справою для неї було дорікати Віці за те, що та не може народити їй онуків. Минуло три роки після весілля, а дітей досі не було. І, звісно, винна була Віка — хто ж ще? Аж ніяк не її дорогоцінний син!
З першого дня свекруха невзлюбила невістку. Ще до знайомства вона вирішила, що їй Олежко гідний кращої пари. Коли він привів Віку в будинок — батька вже не було в живих — це читалося в кожному її погляді: стиснуті губи, холодний тон, ні тени посмішки.
Але Віка була занадто закохана, щоб помічати такі «дрібничі». Усі знають, що ідеальних свекрух не буває. До того ж вони з Олегом жили окремо, у його затишній квартирі в центрі міста. Весілля було скромним, але щасливим. Віка й Олег, обидва за тридцять, ухвалили рішення про шлюб свідомо. Вони були гарні, успішні, поділяли спільні інтереси. Їхнє життя здавалося ідеальним.
Про дітей вирішили не затягувати — Віці було майже тридцять. Але час минав, а довгоочікувана вагітність не наставала. Для молодих це не було трагедією — вони могли почекати, насолоджуючись один одним. Але Марія Степанівна чекати не хотіла.
— Ти за циклом слідкуєш? — суворо питала вона під час кожного візиту. — Треба бути уважнішою!
Віка кривилася від таких питань. Її, виховану в інтелігентній родині, коробила нетактовність свекрухи. Хотілося поставити її на місце, але вона любила Олега, а він обожнював матір. Образити свекруху означало поранити чоловіка, тому Віка терпіла.
— Не кривися! Я ж турбуюся про ваше добро! — не вгамувалася Марія Степанівна. — Майже забула: я домовилася з лікарем, поїдете незабаром. І ось, тримай, — вона сунула пакет із травами. — Заварюй шафран, пий. Допоможе!
Віка пила трави, їздила по лікарях, проходила обстеження. Діагноз всюди був один: вона здорова. «Господь поки що не дарує», — казали фахівці. Але свекруха, переконана атеїстка, такі пояснення не прийняла б. Їй були потрібні онуки — у всіх подруг вони вже були, і заздрість давила її.
— У суботу їдемо до ворожки, я внесла завдаток, — заявила вона одного разу.
— Мам, навіщо до ворожки? — здивувався Олег. — Вона що, наворожить нам дитину?
— Не кепкуй! Треба спробувати все, щоб потім не жалкувати!
Вони поїхали до ворожки, яка розклала карти й дала пляшечку з настоєм: «По три краплі за п’ять хвилин до світанку». Але дива не сталося. Тоді свекруха перестала стримуватися.
— Жінка має народжувати! А ти не можеш! — кидала вона Віці у вічі.
— Бабусю, вона мене виснажила, — поскаржилася Віка своїй бабусі, яка завітала в гості.
— Чого ж вона хоче? — запитала та.
— Каже, що я не можу народити онуків.
— А ти можеш?
— Звісно!
— А твій Олег?
Віка завмерла. Вона раптом зрозуміла, що Олег жодного разу не проходив обстежень. Як вона могла це пропустити? Все було очевидно, але тон свекрухи та її впевненість засліпили її.
— У нас у роду хворих не було! Тим більше таких, що не можуть мати дітей! — твердила Марія Степанівна.
— Олег, давай і ти здаси аналізи, — запропонувала Віка ввечері, лежачи в ліжку.
— Навіщо? У мене все гаразд! — відмахнувся він.
— У мене теж! Але твоя мама вважає, що винна я. Якщо ти здаси тести і все буде добре, вона відчепіться. Тільки не кажи їй, зробимо сюрприз!
Олег неочепітно погодився. У словах дружини був сенс, і йому хотілося показати матері.
Результати стали шоком не лише для н**Щоденник Оксани**
Вона вийшла на вулиці Львова, де сніг тихо падав на бруківку, і зрозуміла, що тепер її життя починається знову, вільне від брехні та чужих очікувань.
