Тайни на очах
В один похмурий вечір, розбираючи старі речі в батьківському домі, Оксана натрапила на розмову, яка перевернула її життя. Вона сиділа у своїй кімнаті, коли з кухні зненацька донісся мамин голос, сповнений тривоги:
— Оксано, може, повернешся до нього? Ну що ти, вже й правда, все кинула й поїхала?
— Мамо, я ж казала, це тимчасово, — втомлено відповіла Оксана. — Орендатори скоро виїдуть із дідусевої квартири у Львові, я туди переїду. Не хочу вам заважати.
— Та як же заважати, доню? — голос матері тремтів. — Жили ви з Тарасом, усе було гаразд. Ну, не пив, не гуляв. Що тобі ще треба? Навчись підлаштовуватись один до одного, адже не перший рік разом!
Оксана гірко посміхнулася, дивлячись у вікно, за яким моросив дощик. Відчувала, як усередині наростає буря. Як пояснити матері, що її шлюб був ніби життя під пильною увагою цілого села?
— Мамо, ти не знаєш, як я жила всі ці роки, — почала вона, і голос задрижав від стриманих емоцій. — Ти завішуєш віконниці вночі? А у спальні ви з татом удвох чи з юрбою сусідів? А якщо вам схотілося чогось особистого, про це знає ціла вулиця? Ні? А у нас саме так! Я ніби живу у скляній банці, де кожен мій крок, кожен подих — на очах у всіх. Не здивуюсь, якщо весь район знає, якого кольору моя білизна чи… — вона завагалась, — чим ми з Тарасом займалися вночі. І ти вважаєш, що це нормально?
Мати мовчала, вражена. Оксана продовжила, не в змозі зупинитись:
— А знаєш, хто розповідає про це всій окрузі? Мій чоловік! Той самий, від якого я пішла й до якого не повернуся. Він не може стримати язика! Я прошу: «Тарасе, це лише між нами», а через годину вже всі знають. Він благочесно заплющує очі й каже: «Та я ж по секрету, що тут такого?» — Оксана стиснула кулаки. — Востаннє він влаштував сцену, кричав, що так звик, що його мати не зі зла, просто хвилюється. А навіщо, скажи, його матері знати, в який день ми планували зачати дитину?!
Мати схопилася за груди, затуливши рота долонею.
— Так, мамо, саме так і було! — Оксана ледь не кричала. — Дзвонить мені його мати й питає, як усе пройшло, переживає, мовляв, за онуків. Навіть до якихсь знахарок ходила, трави мені підкладала через Тараса, щоб у чай додавав! Це була остання крапля. Я не можу так жити! Іду вулицею, а люди посміхаються, ніби знають, що ми робили вчора. У мене вже параноя! Його мати дзвонить й турботливо питає, чи стояла я на голові після… ну, ти розумієш. Більше немає сил!
Оксана замовкла, важко дихаючи. Мати дивилася на неї з жахом, не знаючи, що сказати.
— А сюрприз? — продовжила Оксана тихіше. — Зробити сюрприз неможливо. Він усе розтрепле! Подарує мені щось, а я вже місяць як від сусідки знаю, що він збирається купити. Гарний він, так, не п’є, не курить, працьовитий. Але отой його язик… Я не можу, мамо.
Батько, зазвичай мовчазний, раптом встряв у розмову:
— Годі, мати, чіплятися до дівчини! — його голос був твердим. — Сказала, не може — значить, не може. Хто її підтримає, як не ми? Живи, доню, скільки треба.
Він обернувся до Оксани, пом’якшивши тон:
— Знав я таких, як твій Тарас. У нас у бригаді був один, звали його Балакун. Жодної таємниці йому не довіриш — усе рознесе. Казав, що вся його родина така, від батька успадкував. Може, й брехав, хто його знає. Але жити з таким — мука.
Оксана подякувала батькові очима й пішла до своєї кімнати. Вона любила свій затишний дім, де все було облаштовано з теплотою й турботою. Але жити з Тарасом, чия балакучість руйнувала будь-яку особисту простоту, було невиносимо.
У двері постукали. Мати увійшла, нервово покручуючи поділ фартуха.
— Оксано, ти справді подала на розлучення?
— Мамо, дай мені подумати, — зітхнула Оксана. — Але, найімовірніше, так. Він не зміниться.
— А раптом він виправиться? — з надією запитала мати.
— Не виправиться, — різко сказала Оксана. — Думаєш, мені легко?
Мати вийшла, а Оксана лігла на ліжко й пустила сльози. Вона не очікувала, що її шлюб з Тарасом, таким привабливим, надійним і добрим на перший погляд, закінчиться так. Ще до весілля були натяки: одного разу вони ночували на хуторі, а потім усі сусідки почали з нею вітатись, посміхатись, називати ласкавими словами. Свекруха ж якось згадала, що нинішні дівчата «гультяйки», а Оксана — «гарна, чесна». За роки, у запалі сварки, свекруха кинула, що знала про її цноту ще до весілля.
— Ти розповів своїй матері?! — кричала тоді Оксана.
— Ну й що? Вона так тішилася! — відповів Тарас, не розуміючи її люті.
Це був переломний момент. Оксана зрозОксана закрила очі, відчуваючи, як важке каміння сумнівів поступово розчиняється у світлі нової надії.
