Загадковий мішок: драма переосмислення
У приморському містечку Вітовськ, де ранковий туман лягає на дахи, а запах сосен змішується з морською свіжістю, Тарас ледве дотягнув величезний білий мішок до під’їзду і важко зітхнув.
— Ну й важенький! — пробурмотів він, кинувши погляд на вантаж.
Витерши піт з чола, набрав код у домофоні.
— Тарасику, це ти? — почувся голос тещі, і він потягнув мішок до ліфта.
Втягнувши його на кухню, поставив біля столу.
— Тарасе, що це таке?! — здивовано скрикнула Надія Іванівна, підозріло оглядаючи зятя.
Тарас хитренько примружив очі.
— Зараз побачите! — промовив і почав викладати вміст мішка на стіл.
— Господи, Тарасику, навіщо стільки?! — здивувалася теща, очі її стали круглі.
До знайомства з Тарасом Надія Іванівна вважала себе взірцем ощадливості. Її донька Марійка теж так думала, але страждала через це.
— Марійко, поклади цей порошок назад! — командувала теща в магазині. — Візьми той, що поряд, він удвічі дешевший! Можна й із запасом купити!
— Мам, та він же гірший… — суперечила донька.
— Та нічого не гірший, просто його не рекламують! Порошок — він скрізь порошок! Ну що ти така наївна?
Марійка, бурмочучи про скупого, що платить двічі, ставила пакет назад і брала мамин вибір.
Якщо з порошком вона ще мирилася, то з одягом було складніше.
— Мам, дивись, мені личить? — Марійка показувала нову спідницю.
— Знову нова? Скільки коштує? — насуплювалася Надія Іванівна.
— Та яка різниця! — сердилася донька. — Я сто років нічого не купувала! Главне, що личить!
— І від ціни залежить! — теща схрещувала руки, свердлила доньку поглядом.
Марійка називала ціну, знаючи, що буде далі.
— Ого! Шматок тканини стільки не вартий! — обурювалася мати.
— Мам, ну годі! За такі гроші зараз нічого не купиш! Я хочу виглядати гарно, я ж і так усе доносила! — намагалася боронитися донька.
— Гарно можна виглядати й дешевше! — різала теща.
Усі доводи про якість тканини чи ідеальну посадку були марні.
— Мам, чому ти така скнара? Ми ж не жебраки! — не витримувала Марійка.
— Тому й не жебраки, що я вмію заощаджувати й робити запаси! А ти у батька — марнотратниця! — відповідала мати.
Марійка замовкала, згадуючи, як батьки розлучилися. Скандали, поділ майна, суперечки про аліменти — все це зробило ощадливу Надію Іванівну справжньою скнарою.
У студентські роки дочка нікого не кликала додому. Мати сприймала гостей як зайві витрати.
— Не розумію цих посиденьок! — бурчала вона. — Збираються, їдять, п’ють, базікають, а господиня потім посуд миє й холодильник наповнює!
Марійка намагалася пояснити, але згодом махнула рукою — мати не слухала. Після інституту вона влаштувалася на роботу й зустріла Тараса.
— Мамі він не сподобається, — зрозуміла Марійка одразу.
Тарас не мав нічого з того, що цінувала Надія Іванівна: ні квартири, ні багатих батьків, ні спадщини. Звичайний офісний працівник, але з амбіціями. А амбіції, як вважала теща, руками не потрогаєш. Донька довго відтягувала знайомство, але Тарас заговорив про весілля, і довелося зважитися.
— Тарасе, мама в мене… особлива, — почала Марійка. — Дуже ощадна.
— Це ж добре, — знизав плечима він.
— Ні, ти не зрозумів. Вона… скнара, яких світ не бачив! Рахуватиме кожен твій шматок за столом. Будь готовий терпіти. Після весілля знімемо квартиру, а мама нехай далі копить.
— Дурниці! — усміхнувся Тарас. — Впораємось. А знаєш, краще жити з нею. На свою оселю ми не накопичемо, а в моїх — як у вулику. Вирішуй!
Марійка задумалася: «Тарас не уявляє, що витворює мама. Але попробувати можна. Підемо, якщо що».
— Гаразд, ризикнемо, — вирішила вона. — Але якщо стане нестерпно, скажи одразу.
— Ти мене недооцінюєш, — підморгнув Тарас.
Весілля було скромним, що зраділа Надія Іванівна.
— Правильно, нащо гроші витрачати! — схвалила вона.
Дізнавшись, що молодята житимуть з нею, теща трохи нахмурилася, але знайшла в цьому сенс.
— Гаразд, живіть, заощаджуйте на квартиру. Але мої правила не зміняться! — заявила вона.
— І не треба! — втрутився Тарас. — Ви, Надіє Іванівно, молодець! Молодь не вміє економити, а потім скаржиться. Я на вашому боці!
Теща почервоніла від задоволення.
— Який зять! Бідний, але розумний. З таким підходом далеко піде! — подумала вона.
Тарас швидко здобув її довіру, запропонувавши:
— Давайте я замовлятиму продукти й мийку для всієї родини. Знаю, де дешевше. Будемо економити з розумом!
— Тарасику, ти просто скарб! — зворушилася тещаНаступного ранку Надія Іванівна здивувала всіх, проголосивши: «Сьогодні купуємо нову посуду — нехай у нашому домі буде красиво та затишно!»
