**Зустріч на мосту**
Жовто-руді осінні листя, мов птахи, танцювали у повітрі, а потім, немов стомлені, плавно опускалися на землю. Тарас йшов додому від батьків пішки машину залишив у них подвірї, бо випив із татом, який щойно повернувся з санаторію та розповідав дружині й синові, як його там чудово лікували.
Отож, мамо, наступного разу їдемо разом. Самому трохи нуднувато було.
Тату, та там же повно вільних жінок! Чого ж не повеселився? жартував Тарас, підморгуючи та спостерігаючи за реакцією матері.
Жінок багато, але всі хворі й старші за мене. Та й хіба я нашу маму на когось проміняю? усміхнувся батько, ніжно поглянувши на дружину.
Засидівся Тарас у батьків. Прийшов сам Оля, як завжди, не захотіла. Батьки жили недалеко від квартири, яку син орендував. З першого дня вони не прийняли Олю, хоч і не показували виду. Але мати сказала синові:
Тарасе, це не твоє Оля не для сімейного життя. Повір, у мене око на ці речі навчене.
Мамо, та звідки тобі знати? Ти ж зустріла її лише раз!
Добре, сину, живи. Але колись ти мене згадаєш. Тільки мене втішає, що до ЗАГСу ви поки не збираєтеся. Не переживай, Оля нашого ставлення не відчує
Ще зранку Тарас попередив Олю, що після роботи заїде до батьків тато ж повернувся.
Давай зустрінемося біля їхнього будинку, зайдемо разом, посидимо.
Не можу, Тарасе. Я обіцяла подрузі Насті навідати її вона захворіла, на лікарняному. А ще в мене запис на манікюр, відповіла Оля.
Тарас і так знав, що вона не піде, але спитав раптом.
Гаразд, тоді я затримаюсь. Тато ж не відпустить просто так наливе «на зустріч», засміявся він, поцілував її й поїхав на роботу.
Можеш не поспішати, я теж посиджу з Настею, сказала Оля.
Подзвони, я зустріну тебе. Не броди по темряві, попросив він.
Вечір вкрив місто, і рідкісні ліхтарі ледве боролися з пітьмою. Ще не пізно, але восени темніє швидко. Тарас не став дзвонити Олі напевно, вже вдома. Він ішов у гарному настрої: трохи випили з татом, поговорили з мамою, посміялися.
Відчинивши двері квартири, він почув жіночий сміх із спальні. Заглянув і побачив, як його найкращий друг Андрій спокійно одягався, а Оля говорила:
Поспіши, Андрію, а то Тарас скоро повернеться Але, побачивши його в дверях, замовкла.
Ноги сами винесли його з квартири. Він не міг повірити:
Оля з моїм другом Навіть у страшному сні такого не міг уявити
Йому було боляче. Він ішов, не знаючи куди. Зупинився на мосту. Машини пролітали повз, сліплячи фарами. Він відвернувся, глянув униз там була темна вода.
Молодий чоловіче, вам не здається, що тут занадто високо? раптом почув він. Я зазвичай не втручаюся у долі інших, але сподіваюся, ви не маєте наміру старий чоловік кивнув на річку.
Тарас очутився і навіть злякався своїх думок.
Та ні, що ви! Я не збираюся
От і добре, сказав старий. Вам куди?
Поки не знаю. Просто гуляю.
Тоді проведіть мене на той бік. Я живу за парком, якщо вам не важко. Тарас погодився.
До речі, як вас звати? Я Іван Семенович.
Тарас.
Міст був недовгим, річка неширока. Іван Семенович розповідав, що три роки тому викладав економіку в університеті, а тепер на пенсії.
Нуднувато, особливо спочатку. Але онука народила сина, і тепер у нас повно клопоту. Живемо з Яриною втрьох ще й Артемко.
Його спокійний голос заспокоював.
Тарасе, у тебе щось трапилося, сказав Іван Семенович не питаючи. Може, даремно я тебе попросив?
Додому не хочу. Там там у мене
Все зрозумів, не треба. Ходімо до нас. У нас велика квартира, місце знайдеться.
Вони зайшли тихо. На кухні Іван Семенович поставив чайник.
Сідай, зараз чаю приготуємо.
Тарас нарешті розгледів старого: високий, кремезний, з сивою борідкою справжній професор.
Діду, а це хто? раптом почув Тарас дитячий голос.
Перед ним стояв трирічний хлопчик.
Це наш гість, Тарас, пояснив дідусь.
А я Артемко! гордо сказав малий і простягнув руку.
Тарас усміхнувся.
Привіт, Артемку. Чому не спиш?
Не хочеться! заперечив хлопчик, а в кухню увійшла Ярина.
О, добривечір! Не знала, що гості, промовила вона мяким голосом.
А я знав! радісно підстрибував Артемко.
Ось моя онука Ярина, представив Іван Семенович.
Вони пили чай, розмовляли. Артемко крутився біля Тараса, показуючи іграшки.
Сину, пора спати, сказала Ярина, але хлопчик надувся.
Артемку, я ще прийду до тебе. А зараз усі діти вже сплять, сказав Тарас.
Хлопчик поважно кивнув
