Чорна вдова
Гарна й розумна Соломія, незадовго до закінчення університету, факультету журналістики, зустрілася з Олексієм, який був значно старший за неї. Вперше увагу на струнку і тендітну Соломію звернув саме Олексій Андрійович, знаний у Львові як композитор та автор популярних пісень.
Олексій був «свій хлопець»: на місцевому телебаченні знав чи не кожного, тому без проблем улаштував Соломію на роботу ведучою своєї авторської програми. І вже через кілька тижнів Соломія вийшла в ефір із першим випуском «Розмова по-українськи», запросила відомого у Львові психолога й ще кількох яскравих особистостей. Передача точилася у формі невимушених запитань та відповідей, із прикладами з реального життя львівян.
Молодчинка, Соломіє, похвалив її Олексій, переглянувши програму, треба це як слід відсвяткувати.
Олексій Андрійович, сорока пяти років, тричі був одружений. Його невгамовна енергія та велика компашка приятелів зовсім не пасували для родинного затишку. Творча натура, вважав себе майже заслуженим народним артистом. Постійно зависав у рестораціях, кав`ярнях, саунах, завжди був у центрі компанії й залюбки випивав горілку.
Минав час. Соломія ставала відомою, вийшла заміж за Олексія, її передачу дивилися у всьому місті. Виглядала ефектно, завжди модно одягалася, була приязною й доброзичливою. В ній нічого демонічного просто красуня з телебачення, так про неї балакали. Та ось тільки одружилася зовсім не з тим. За кілька років збагнула: чоловік майже завжди напідпитку.
Олексій, не баламуться, одного разу озвався його товариш Семен, ця дівчина тебе ще вчить, як жити, коли той напідпитку намагався принизити Соломію.
Та ні, Семене, я собі жінок мудрих ніколи не обирав, відповідав Олексій і ущипнув Соломію за щічку в кафе.
Допоки Олексій домагався її прихильності поводився шляхетно, дарував квіти, присвятив дві пісні, слухав уважно. Як тільки стала його дружиною уваги стало не більше, ніж коту домашньому, хіба покричить час від часу:
А я ж мріяла стати з його допомогою справжньою зіркою, думала Соломія.
В університеті вона вивчала французьку, що мало стала у пригоді. А Олексій весь час бурчав:
Та вчи ти англійську, що ти як сільська! В спортзал бігати дурниця, а на англійську часу нема.
Після подібних слів Соломія з принципу не хотіла братися за англійську. Але друга Олексієвого, Семена, вислухала:
Англійська для справжньої панянки як ходити на підборах, і вже наступного дня записалася на курси.
Ну ти вплинув, Семене, на мою, жартував Олексій. Тільки англійську й слухає, навіть у автівці.
Жили Соломія й Олексій у великій квартирі, яку він успадкував від дідуся професора медицини. Була й домогосподарка, Віра, самотня жінка років сорока трьох, заздрісна й недобра, але ретельно це приховувала. Від неї не утаїти нічого день у день сидить у них вдома, знає все до найменшої подробиці.
Одного ранку Соломія прокинулась чоловіка нема, знову заснув у своєму кабінеті, повернувся додому пізно, нетверезий. На кухні Віра крутила в руках порожню пляшку коньяку:
Ввечері була повна. Чим його нагодувати, коли прокинеться?
Огірковим розсолом, пробурмотіла Соломія і пішла до душу.
За сім років шлюбу дітей не народила Олексієві було не потрібно, мав сина від першого шлюбу. Взагалі Соломія розчарувалася в такій сімейності, сама ж більше думала про кар`єру. Після сніданку послала Віру до Олексія в кабінет той лежав на животі, а на подушці кривава пляма.
Соломіє, гукнула Віра, треба швидку!
Що с ним?
Не знаю.
Через пятнадцять хвилин Соломія сиділа у швидкій, їхала з чоловіком до лікарні. Олексія забрали у реанімацію. Лікарі сказали:
Ситуація складна. Нічого поки не обіцяємо.
Ввечері зателефонували дружині:
Ваш чоловік помер.
Просто не можу повірити, прошепотіла вона розгублено. Йому ж не так багато років.
Поховали Олексія урочисто, Семен виголосив промову, прийшло багато людей Олексія поважали. Навіть на поминках Семен заявив:
Не журімось! Олексій прожив гідне, насичене життя. Заслужив свій спочинок, тепер житиме у спогадах вільний і спокійний.
Все було у цієї людини почувся чи то шепіт.
Соломія довго не могла звикнути до тиші. Віра дивилася насторожено чекала вироку, звільнить чи лишить. Колеги ж підсміювалися:
Нащо тобі сумувати, Соломіє? Ти тепер і молода, і вільна, і головне з грошима. Два великі банківські рахунки лишилися від чоловіка, поділилися між сином його та нею. Та й сама Соломія добре заробляє. Шукала зустрічей не хотілося сидіти вдома, зрідка забігала в кафе.
В один буденний день, після зйомки, Соломія заскочила у кав`ярню неподалік від дому. Мрійливо потягувала червоне іспанське вино з келиха. Підійшов вгодований чоловік, чемно усміхнувся:
Можна приєднатися? вона кивнула. Іннокентій, представився. Чого сумуєте, така вродлива, а сумна.
Просто… сумно.
Іннокентію років сорок, здоровило, шатен, не красень, крупні риси на тлі схожі на ведмедика, що дико розвеселило Соломію.
Дозвольте пригостити: вина, коктейль, тістечко Що бажаєте?
Само тістечко, до солодкого ставилася байдуже.
Іннокентій невидний, але вельми привабливий. Вмів розповідати дивні історії, з чудовим почуттям гумору. Соломія сміялася, розважалася, він провів до дому. Домовилися про ще одне побачення.
Вранці вирішила сказати Вірі:
Відмовляюсь від твоїх послуг, сама справлюся з прибиранням і готуванням.
Як це, Соломійко, я ж стільки років була тобі й Олексієві як сімя, а ти мене просто на вулицю? Куди ж я піду?
Та знайдеш ще сімю чи й на вахту візьмуть.
Зганяєш мене, Віра розплакалася, я ж звикла!
Що ж, не розорюся, а руки економити добре, подумала Соломія.
Подивилася на Віру, та витирала сльози.
Добре, Віро, лишайся, працюй, та зраділа й навіть поцілувала Соломію в щічку.
Я вас обох вже встигла щиро полюбити, як рідних. В Олексія не стало, а ти мене лишаєш
Стали жити далі, тільки у гості приходити часто став Іннокентій Кеша, як ніжно його називала Соломія. Кеша свою кохану боготворив. Соломія погодилася одружитися через три місяці. Весілля настояла зробити скромним. Медовий місяць Кеша повіз свою молоду дружину на Мальдівські острови міг собі дозволити, був бізнесменом.
Соломія гадала, що поїздка буде такою ж, як із Олексієм: прямий рейс, приємний готель, туристичний пакет для всіх. Але у Кеші своє бачення ідеального відпочинку. Початок розкіш: перший клас, зустріч в аеропорту, персональний катер. На острові прийом для VIP, феєрверки, коктейлі, національні танці.
Вілла з чотирма кімнатами, двома ванними, басейном, власним пляжем. Думала:
Скільки ж мій плюшевий ведмідь за це витратив?
Ніколи не цікавилася його статками, але знала гроші є. Іннокентій, як теплий каштановий шар, піклувався поправляв ковдру, гладив голову, завжди стежив, щоб снідала щільно, не тільки однією кавою.
Олексій був отрута: знецінював, вчив, казав, що тільки він підніме мене до величі. Кеша, далеко не красень, живе для мене. Мені це до душі, думала Соломія.
Віра теж хвалила її нового чоловіка, сама раділа, що тепер мешкає за містом у великому Кешиному будинку. Єдине, що турбувало Соломію якось випадково помітила, як Кеша робив собі укол шприцом.
Що це? стривожилась.
Це всього лише інсулін, цукровий діабет. Не страшно, живу на повну.
Відпочиваючи серед пальм, Соломія подумки тягнулася до щастя:
Невже це мій зоряний квиток?
Все пасувало, лише засмучувало, що поряд не атлет-серфер чи синьоокий тренер із тенісу, а незграбний чоловік.
Треба б Кешу на дієту й спортзал
Завела розмову, але він сумно відповів:
Я готовий, якщо ти хочеш, але з обміном речовин проблеми. Аполлоном стати не можу інсулінозалежний.
Ну, і не треба, вирішила Соломія.
Повернувшись після відпочинку знову занурилась у роботу, накатувала туга. «Чи зустріну колись справжню любов?» І з Кешем не було пристрасті хотілося відчути справжнє тепло. Мріяла, щоб поруч ночами лежав сильний мускулистий красень, а не ведмідь. На роботі жартували:
Невже ти не гуляєш з-під носа ведмедя, аж надто порядна?
Але не хотіла ображати добряка. На новорічному корпоративі добряче випила, колега Костянтин викликав друга Артема, аби відвіз її додому.
Соломіє, може підкинемо й тебе? запропонував Костя. Вона погодилася.
Артем посадив Соломію поруч:
Костю, чому ж раніше не познайомив із такою панянкою? сміявся, а вона мов зачарована на нього дивилася.
Красень на дорогій машині не зводив з неї очей. Довіз Костянтина, потім Соломію, у дворі попросив номер телефону, допоміг вийти з машини й тут же притис до свого позашляховика, жадібно впявся у губи гарячим поцілунком. Не відштовхнула справжній чоловік, грубий і м’язистий Артем їй припав до душі.
Любовник із нього був ідеальний. Вдома Соломія мила голову ведмедику, з Артемом жодних ніжностей палкість, сила, а потім просто тиша:
Добре з тобою.
Усе влаштовувало і його, і Соломію. Кеша повертався додому пізно, бізнес і справи, не помічав нічого. Якось Соломія приїхала до Артема, вже лежала в ліжку. Той хотів накинути халат, вийшов із ванної, а тут дзвінок. Хтось тримав пальця на кнопці довго й наполегливо.
Тепер когось прикінчу, буркнув Артем, пішов до дверей.
Соломія чула знайомі голоси: Артема та чоловіка, в жаху кинулась одягати речі. Вже на порозі був Іннокентій стояв мовчки. Було б легше, якби закричав на неї.
Кеше Іннокентію це ж
Артем мовчав; міг би й не пустити чоловіка в квартиру.
Хто мене видав? запитала Соломія.
Я не хотів вірити, але вирішив перевірити.
Бачила, що Іннокентій виглядає страшно побліднів, спітнів, впав. Вона підбігла, прислухалася дихає важко,
Швидку, негайно!
Артем набрав номер. Соломія знайшла у чоловіка в кишені інсуліновий шприц, знала, він завжди носив із собою. Вколола йому дозу.
Ось порятунок. Мав би прийти до тями Але не прийшов. Приїхала швидка, лікар сказав:
Він помер.
Соломія нарешті отямилася. Артем відвіз її додому. Віра зустріла й спитала:
Соломійко, що трапилось? Ти як не своя.
Раптом стряла думка:
Може це Віра мене здала? Артема не любить, питала про нього але промовчала, не признається ж.
Після похорону тривалий час приходила до тями. Причину смерті чоловіка вказали як зупинку серця. Згодом зявилася донька Іннокентія від першого шлюбу із батьком-адвокатом, викинула Соломію з дому, погрожувала: якщо і спробує судитися, нічого не здобуде. Кинула їй пакет гривень, дала три дні на переїзд разом із Вірою.
Соломія не захотіла боротися за спадщину відмовилася від всього. З Вірою повернулися до великої квартири, що залишилася від Олексія.
Минув час, Соломія відживала. Артем допомагав пережити втрату, зустрічалися, але заміж не пропонував. Соломія розуміла, що сімейного з нього не буде але все одно підтримувала звязок. А одного дня зателефонував Костя:
Соломіє, сядь Артем загинув, аварія, не вижив
От тут вона справді занепала духом.
Чому мої чоловіки помирають? Я наче чорна вдова. Скоро так мене й прозвуть. Мабуть, якась чорна аура переслідує
Через деякий час на записі її передачі зявився молодий чоловік Макар. Вона відчула, що він не зводить із неї очей, після запросив у кавярню побалакати.
Гаразд, погодилася Соломія, треба було почати жити.
Макар зумів полонити її серце, і Соломія закохалася: почуття були ясні, як весняна вода, щастя розливалося хвилями.
Ось воно справжнє кохання. Без Макара й дихати не можу, не те що жити. Але лячно за нього
Макар теж палав коханням разом було легко й світло, він вмів слухати, багато знав, не було братів чи сестер, батько жив десь далеко, не спілкуються. Макар мешкав у Соломії, поїхав зранку на роботу, вона мала виходити тільки в обід.
Думка підштовхнула Соломію дізнатися більше про нього: не був одружений, дітей не мав. Відкрила ноутбук, набрала ім’я Макара у пошуковику вже перше посилання шокувало: її простий, рідний Макар входив до списку ТОП-заможних України. Власний стан ціле багатство.
Якась дика маячня, захихотіла Соломія. Фантастика! А потім злякалася може й з ним щось трапиться?
Заспокоїлась, рушила на роботу. Ввечері зателефонувала Макару, а він якось мовчить. Мобільний не відповідав. Також подзвонила у офіс.
Доброго дня, а можна Макара?
А хто його шукає? секретарка.
Це Соломія
Макара забрали у лікарню повідомили в яку.
Соломія неслась туди, як у тумані. Побачивши лікаря, закричала:
Що з ним?
Спокійно, все буде добре серце схопило, але все під контролем.
Можна побачити?
Десять хвилин.
Соломія увійшла у палату, а він ждав її, усміхався, взяв її руки у свої:
Все буде гаразд, я тебе люблю, щойно вийду відразу одружимось. Ти згодна?
Авжеж, поцілувала його. Попереду ціле життя і справжнє щастя.
Дякую за увагу та підтримку. Будьмо щасливі, не зважаючи на дивний візерунок цієї, схожої на сон, долі.
