Святославу нещодавно виповнилось 10 років. Ще з раннього дитинства він був дуже самостійним хлопчиком. Зараз же він навіть сам їздить на додаткові заняття з англійської мови. Батьки просто залишають гроші на дорогу і після уроків хлопчик їде до Галини Олегівни. Проте одного разу хлопчику не судилось потрапити на заняття…
Святослав був прекрасним сином. Батьки йому повністю довіряли, їм навіть не доводилось перевіряти чи син виконує домашнє завдання, адже він їх ніколи не підводив. Святослав сам ходив до школи, розігрівав собі обід, а тоді відразу сідав за виконання домашнього завдання. Батьків хлопчик бачив лише пізно ввечері, коли ті повертались з роботи. Сім’я разом вечеряла, а тоді Святослав йшов спати.
Не дивлячись на те, що з навчанням хлопцю батьки ніколи не допомагали, він вчився дуже добре. Єдине, що англійська мова ніяк йому не давалась. Порадившись з батьками, хлопець сам знайшов для себе репетитора. У їх школу недавно прийшла на роботу молода вчителька Галина Олегівна. Вона відразу сподобалась Святославу, оскільки могла пояснити складні правила простою мовою. Хлопець сам домовився з нею про заняття.
Батькам Галина Олегівна теж дуже сподобалась. Вони домовились, що будуть розраховуватись з нею за цілий місяць відразу. Додаткові заняття були у вівторок і четвер, тому в ці дні, хлопчику потрібно було швиденько прийти додому, поїсти завчасно приготовлену мамою їжу, а тоді сісти на 9 автобус і проїхати чотири зупинки. По приїзді туди й назад хлопчик неодмінно телефонував матері. Але одного разу дзвінка мама так і не дочекалась…
У понеділок хлопчик вперше за довгий час засидівся до ночі. А тому на другий день Святослав був дуже не виспаний і сам не помітив, як заснув у автобусі. Прокинувшись, хлопчик зрозумів, що не знає, де знаходиться. На наступній зупинці хлопчик вибіг з маршрутки і його охопила паніка. Ставало темно і він і гадки не мав, що робити.
На зупинці сидів лише старенький дідусь і хлопець вирішив попросити у нього допомоги. Як з’ясувалось, хлопець проїхав на цілих 5 зупинки більше, ніж потрібно. Дідусь сказав, що хлопчику потрібно зачекати на 9 маршрутку і на ній він зможе повернутись назад.
— Глянь, вона як раз повертається. Біжи швиденько, ти ще встигнеш!
Святослав швидко перебрався на протилежну сторону дорогу і застрибнув у автобус. Надворі стало зовсім темно і хлопчик уважно дивився у вікно, щоб не пропустити потрібної зупинки. Але ось вони проїхали й п’ять зупинок, і шість, і сім, але все було не те.
Хлопчик ввічливо поцікавився у водія чи скоро вони доберуться до лікарні Святого Миколая, поруч з якою жив хлопчик. Водій же лише розсміявся з його питання. Як з’ясувалось, дідусь помилився і це не 9 автобус, а 6! Водій порадив хлопцю вийти на найближчій зупинці, а там вже сісти на потрібний автобус. Святослав не знав, що йому робити, адже грошей у нього більше не було.
Хлопець вийшов на зупинці та вирішив зателефонувати батьку, щоб той за ним заїхав, але, як на зло, від холоду телефон розрядився і ніяк не хотів вмикатись. Надворі вже стало зовсім темно. Святослав перерив усі кишені і йому навіть вдалось знайти якісь гроші. Перерахувавши, хлопець зрозумів, що йому не хватає лише двох гривень, щоб оплатити проїзд. Сума була невелика, тому хлопець вирішив попросити перехожих допомогти.
Проте вулиця виявилась абсолютно пустою. Святослав вже мало не плакав, але ось поступово почали сходитись люди на зупинку. Хлопець підійшов до милої, на вигляд, жіночки, але та тільки пригрозила йому поліцією та обізвала малим голодранцем. Тоді Святослав звернувся до чоловіка:
— Даруйте, пане, я проспав свою зупинку і тепер мені трохи не хватає на проїзд. Можливо, ви б могли позичити мені 2 гривні…
— Ах ти ж малий злодюга! Хотів поцупити мій гаманець!
Він схопив хлопця за ворот і почав трясти. Назвав його злодієм та малолітнім шахраєм. Святослав ледь вирвався з рук дивного чоловіка.
Ну чому ж люди такі злі? Ну який з нього може бути злодій, якщо він просто попросив про допомогу. І за що його обізвали голодранцем? Одягнутий він у хороший одяг та і виглядає цілком охайно.
Святослав не здався і продовжував підходити до людей та прохати про допомогу. Проте ніхто не бажав його навіть слухати, мовляв, таких брехунів тут кожен день тьма-тьмуща.
Хлопець не впадав у відчай та сподівався, що знайдеться людина, готова допомогти.
Святослав налічив двадцять п’ять байдужих, що відмовили у допомозі десятирічному хлопчику на зупинці! Коли людей поблизу практично не залишилось хлопчик гірко заплакав.
Юнаку було до глибини душі обідно, чому ніхто з людей не захотів його навіть вислухати. Чому ніхто не допоміг?
Через декілька хвилин, хлопець помітив, що поліцейський автомобіль зупинився прямо біля нього. З неї вийшов чоловік у формі та запитав, що сталось. Святослав, захлинаючись від сліз, розповів свою історію.
Чоловік взяв хлопчика за руку та посадив у машину. Хлопчика відвезли додому і вже за якихось пів години він опинився в обіймах батьків.
Цей день для Святослава назавжди послужив уроком, як і для його рідних. Спершу батьки не хвилювались, навіть, не зважаючи на те, що Святослав не подзвонив. І їх зовсім не налякав дзвінок Галини Олегівни, яка повідомила, що їх син так і не з’явився. Батьки були впевнені, що навколо багато небайдужих людей, які допоможуть їх сину, але помилились. Коли ж їх син не повернувся через декілька годин, вони звернулись у поліцію.
Батьки усвідомили, що попри самостійність свого сина, він все ж залишається ще дитиною. Тепер батько завжди забирав його зі школи та від репетитора. Святослав усвідомив, що завжди потрібно мати при собі справний телефон, гроші з запасом та записник з контактами своїх рідних. А покладатися лише на допомогу незнайомих людей не варто.
