Свято з іскрою

У домі висів дух напруження, наче перед бурею. Оксана відчула це, ще не встигнувши переступити поріг. По сходах розходився різкий запах паленини, а підлога була залита мильною водою, ніби після зливи. Відчинивши двері, вона кинула на полицю квіти, принесені з роботи, зняла втомлені туфлі й натягнула старенькі домашні капці. Хоча гумові чоботи підійшли б краще — у передпокої води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири лунав приглушений кішачий крик, а десь у надрах хати щось шипіло, гуділо й тривожно тріщало.

— Тарасе, що за маскарад?! — скрикнула Оксана, відчуваючи, як у грудях закипає тривога.

За мить у дверях з’явився чоловік. У одних трусах, босий, з обличчям, пошарпаним сажею, глибокими подряпинами й синяком під оком. На голові — рушник, зав’язаний накшталт чалми, ніби він тільки-но втік із східнього базару.

— Оксанко, ти вже вдома? — пробурмотів Тарас, нервово крутячи куток рушника. — Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до ночі там тости говоритимеш…

Оксана важко зітхнула, сіла на старий пуфик біля входу й, стримуючи роздратування, вимовила:

— Розказуй, Тарасе. Що ти знову наробив?

— Ну, Оксанко, моя зіронька, — заїкаючись, почав він, — тільки не запалюйся, благаю!

— Запалювалася я тоді, коли у дев’яності на нашу фірму бандити наїжджали, — різко відповіла Оксана. — Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Психонула, коли криза ледь не добила. Після цього мені все одно, хоча б потоп. Викладай, який тут цирк влаштував?

— Коротше… — Тарас завагався, потираючи синяк. — Я хотів зробити тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю зварити. Взяв вихідний, закинув у пральку білизну, пішов на базар… Ну, спершу на базар сходив, купив м’ясо, а воно потекло.

— М’ясо? — примружилася Оксана.

— Ні, пралька! — видихнув Тарас. — Але не відразу. Я поставив м’ясо в духовку, взявся за прибирання, і тут кіт…

— Він живий? — Оксана підняла брова.

— Живий, звісно! — ображено буркнув Тарас. — Трохи мокрий тільки. Розумієш, коли я вмикав пральку, його там не було, клянусь! А потім він якось… опинився всередині.

— Як?! — Оксана подалася вперед. — Як кіт міг залізти у закриту пральну машину?!

— Не знаю, — Тарас розвів руками. — Мабуть, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.

Оксана закрила очі, глибоко вдихнула й холодно промовила:

— Продовжуй, Тарасе. Це стає все цікавіше. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.

— Е-е, сонечко, — завагався Тарас, — до нього треба йти. Він… там…

— Сподіваюся, лапи цілі? — Оксана подивилася на пошарпане обличчя чоловіка.

— О, ще як! — похмуро підтвердив Тарас, потираючи щоку. — Тільки тимчасово… обездвижені. Його ж безпека.

— Гаразд, потім розберемося, — Оксана махнула рукою. — Що далі?

— Коротко… поки кіт… е-е, стирався, я відчув дим. Побіг на кухню, відкрив духовку — а там м’ясо палає! Пальці обпік, плеснув олії, а воно як полум’я! Волосся зайнялося, дим клубоч»Побачивши задимлену кухню, Оксана зрозуміла, що найкращий подарунок у цей день — це те, що хоч ніхто не згорів живцем.»

Оцініть статтю
Джерело
Свято з іскрою