У домі висів дух напруження, наче перед бурею. Оксана відчула це, ще не встигнувши переступити поріг. По сходах розходився різкий запах паленини, а підлога була залита мильною водою, ніби після зливи. Відчинивши двері, вона кинула на полицю квіти, принесені з роботи, зняла втомлені туфлі й натягнула старенькі домашні капці. Хоча гумові чоботи підійшли б краще — у передпокої води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири лунав приглушений кішачий крик, а десь у надрах хати щось шипіло, гуділо й тривожно тріщало.
— Тарасе, що за маскарад?! — скрикнула Оксана, відчуваючи, як у грудях закипає тривога.
За мить у дверях з’явився чоловік. У одних трусах, босий, з обличчям, пошарпаним сажею, глибокими подряпинами й синяком під оком. На голові — рушник, зав’язаний накшталт чалми, ніби він тільки-но втік із східнього базару.
— Оксанко, ти вже вдома? — пробурмотів Тарас, нервово крутячи куток рушника. — Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до ночі там тости говоритимеш…
Оксана важко зітхнула, сіла на старий пуфик біля входу й, стримуючи роздратування, вимовила:
— Розказуй, Тарасе. Що ти знову наробив?
— Ну, Оксанко, моя зіронька, — заїкаючись, почав він, — тільки не запалюйся, благаю!
— Запалювалася я тоді, коли у дев’яності на нашу фірму бандити наїжджали, — різко відповіла Оксана. — Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Психонула, коли криза ледь не добила. Після цього мені все одно, хоча б потоп. Викладай, який тут цирк влаштував?
— Коротше… — Тарас завагався, потираючи синяк. — Я хотів зробити тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю зварити. Взяв вихідний, закинув у пральку білизну, пішов на базар… Ну, спершу на базар сходив, купив м’ясо, а воно потекло.
— М’ясо? — примружилася Оксана.
— Ні, пралька! — видихнув Тарас. — Але не відразу. Я поставив м’ясо в духовку, взявся за прибирання, і тут кіт…
— Він живий? — Оксана підняла брова.
— Живий, звісно! — ображено буркнув Тарас. — Трохи мокрий тільки. Розумієш, коли я вмикав пральку, його там не було, клянусь! А потім він якось… опинився всередині.
— Як?! — Оксана подалася вперед. — Як кіт міг залізти у закриту пральну машину?!
— Не знаю, — Тарас розвів руками. — Мабуть, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.
Оксана закрила очі, глибоко вдихнула й холодно промовила:
— Продовжуй, Тарасе. Це стає все цікавіше. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
— Е-е, сонечко, — завагався Тарас, — до нього треба йти. Він… там…
— Сподіваюся, лапи цілі? — Оксана подивилася на пошарпане обличчя чоловіка.
— О, ще як! — похмуро підтвердив Тарас, потираючи щоку. — Тільки тимчасово… обездвижені. Його ж безпека.
— Гаразд, потім розберемося, — Оксана махнула рукою. — Що далі?
— Коротко… поки кіт… е-е, стирався, я відчув дим. Побіг на кухню, відкрив духовку — а там м’ясо палає! Пальці обпік, плеснув олії, а воно як полум’я! Волосся зайнялося, дим клубоч»Побачивши задимлену кухню, Оксана зрозуміла, що найкращий подарунок у цей день — це те, що хоч ніхто не згорів живцем.»