Новорічний сюрприз для свекрухи
За новорічним столом у свекрухи, Марії Іванівни, я, Оксана, сиділа, насолоджуючись її фірмовим олів’є та чекаючи на бій курантів. Раптом мій чоловік, Тарас, дістав із кишені конверт і з усмішкою подав його матері: «Мамо, тут квитки в Туреччину, ти ж так мріяла про море! І квитки на автобус до Львова, щоб зручно було дістатися до аеропорту». Я ледве не випустила виделку з рук. Туреччина? Львів? Невже це мій Тарас, який зазвичай дарував мамі квіти та цукерки, вирішив відправити її у подорож за тридев’ять земель? Я сиділа, роззявляючи очі, а в голові вертілося: коли він встиг усе організувати, і чому я, його дружина, дізналася про це останньою?
Ми з Тарасом одружені п’ять років, і кожного Нового року святкуємо в його батьків. Марія Іванівна — жінка жвава, все життя пропрацювала вчителькою, а тепер на пенсії займається городом та громадськими справами. Вона любить розповідати, як у молодості мріяла подорожувати, але далі Карпат так і не виїжджала. «Ось би до моря, до палаців!» — зітхала вона, показуючи нам старі листівки з краєвидами Туреччини. Я завжди думала, що це просто мрії, на кшталт «хочу на Місяць». Але Тарас, виявляється, слухав уважно. А я, як дурна, навіть не здогадувалася, що він готує такий сюрприз.
Того вечора стіл ломився від їжі: олів’є, холодець, печена курка, вареники — Марія Іванівна постаралася. Ми сиділи всією родиною, піднімали келихи, жартували. Я допомагала свекрусі на кухні, нарізала салати, і все йшло, як завжди. Аж раптом Тарас встає, ніби хоче сказати тост, а замість цього дістає той конверт. «Мамо, — каже, — ти все життя для нас старалася, тепер твій час». Марія Іванівна відкрила конверт, прочитала, і очі їй заблищали. «Тарасю, це правда? Туреччина? Я ж… я ж тільки мріяла!» Вона ледве не заплакала, обняла його, а я сиділа, мов грімом приголомшена.
Чесно кажучи, я була в шоці. Не те щоб я була проти — Марія Іванівна заслуговує на такий подарунок, вона чудова жінка. Але чому Тарас не сказав мені ані слова? Ми ж разом плануємо бюджет, разом обираємо подарунки! Я подарувала свекрусі хустку та крем для рук, а він — квитки в Туреччину! Це все одно, що я прийшла з букетом волошок, а він — з діамантовим перснем. Я посміхалася, вітала, але всередині все кипіло. Коли ми залишилися на кухні самі, я пошепки спитала: «ТаА потім зітхнула та подумала: «Хоча б наступного разу він мене врахував, адже ми ж одне ціле».
