Чужа, але своя, рідна
Мамо Фаю, як у вас тут? Ми з Антосиком проходили повз, йдемо з крамниці, вирішили зайти, дещо вам принесли, обіймала Оля свою нерідну матір.
Вони разом домовилися, що Фаїна й Оля будуть вважати одна одну матірю та донькою. Фаїні вже за сімдесят, якщо точніше шістдесят шість. Життя її не було щасливим, багато лиха та горя випало на її долю. Усе довелося пережити.
Але тринадцять років тому Бог послав їй благодать до неї прибилася Оля. Одного разу вона постукала у двері, Фаїна відчинила. На порозі стояла молода жінка, брудна, у синцях.
Заходь, дитинко, заходь, жінка озиралася. Не бійся, я сама тут живу, так уже вийшло. Що з тобою, серденько? приговорювала Фаїна, допомагаючи зняти старий кожух.
На дворі стояла осінь, ще й сира, промозгла.
Як тебе звати? спитала вона. Я Фаїна Степанівна, можна просто тіткою Фаєю.
Оля, ледве промовила дівчина й ринула в сльози.
Поплач, доню, полегшає, шепотіла Фаїна, гладячи її по волоссю.
Достала аптечку, обробила подряпину на щоці, привела її до ладу. Нагодувала гарячою юшкою, хоча від їжі Оля спочатку відмовлялася. Розпитувати не стала знала, сама розкаже.
Дякую, тітко Фає Я дуже змерзла, не знаю, скільки йшла, цілий день. Яка це село? У темряві не розгледіла. Просто впала від втоми й постукала до вас.
Це Глибока Долина, село велике. А ти звідки?
Ми з чоловіком жили в райцентрі одружилися два роки тому. Поки зустрічалися, було все добре, а як стали жити разом показав свій характер. Жорстокий, вдавався до рукоприкладання. Я хотіла дитину, а він казав: «Мені діти не потрібні». Але я завагітніла Коли сказала йому, він мене побив. Я побачила в його очах звіра й злякалася за себе та за дитину. Схопила пальто, шапку, добре хоча взуття встигла натягнути А йти мені було нікуди, я з дитбудинку. Ішла крізь поле, лякалася, щоб він не наздогнав. Побачила ґрунтовку й вийшла сюди.
Ох, доню, натерпілася ти Та не бійся, я тебе не дам у обиду. Залишайся в мене, якщо хочеш. Я сама живу так уже вийшло, важко зітхнула Фаїна.
Так Оля й залишилася, а згодом народився син Антосик. Фаїна допомагала з дитиною, вважала його за онука, а Олю за доньку. Оля теж ставилася до неї як до матері.
Тітко Фає, можна я тебе називатиму мамою? Адже Антосик кличе тебе бабусею.
Звісно, доню. Ти вже для мене рідна.
Так і є, мамо Фає. Чужа, але своя, рідна.
Так і жили разом. Оля влаштувалася на пошту, хоч і мала освіту технолога але в селі вибору не було. Антосик підростав, Фаїна доглядала за ним.
Фаю, твоя Оля золото! Поважна, прижилася тут, і Антосик виховний, говорили односельчанки. От тобі й Бог дав замість рідної доньки
Дякую Господу, що тоді направив її до мене. Ми з нею як дві самотні метелики знайшли одна одну. Тепер у нас родина.
У селі жив Максим. Він придивлявся до Олі, подобалася йому її скромність. Те, що в неї син, його не бентежило він любив дітей.
Розійшовся з першою жінкою та не хотіла дітей, подалась у розгул. Довго серце його було пустким, аж доки не зустрів Олю.
Зробив їй пропозицію. Оля вагалася, але Фаїна порадила:
Виходь за нього. Добрий чоловік. Антосика буде любити як свого.
Мамо Фає, а ти знову сама?
Та ну що ти, Максим же через два будинки живе! Ми й надалі будемо поряд.
Так Оля й вийшла за Максима. Він став Антосику батьком, а згодом у них народилася донька. Фаїна жила одна, але вони їй помагали. Максим ставився до неї з повагою, називав тещею.
А було колись інакше
Колись Фаїна вийшла заміж у сусіднє село за Аркадія. Народила доньку Віру. Спочатку жили зі свекрухою та все було добре. Але Аркадій почав гуляти, зраджував із Тамаркою. Фаїна хотіла піти, але свекруха благала: «Потерпи, може, опамятається»
Не опамятався. Вона пішла до матері, та хворіла. Незабаром мати померла. Залишилися з донькою самі.
Віра вийшла заміж, але шлюб не вдався. Поки вона жила з чоловіком, до Фаїни посватався Захар.
Прожили сім років. Одного разу Фаїна потрапила до лікарні. Віра обіцяла доглядати за Захаром.
Але коли Фаїна повернулася побачила, як донька з її чоловіком цілу Ідіть геть, обидва, сказала вона, і з тих пір в її житті залишилися лише ті, хто зробив його світлим.
**Життєва мудрість:** Родина це не кров, а любов і вірність, і навіть чужа людина може стати ріднішою за ту, що народила.
