Ой, слухай, я тобі розповім одну історію, як у нас було…
» Сонечку, та ж там зимою холодно! Пічне опалення, дрова носить треба! Мам, та ти ж сама з села, у дитинстві в тебе так і було. Дід з бабою все життя так прожили і нічого. А влітку взагалі красота город, ягоди, гриби в лісі збирати!»
Ганна тільки почала звикати до пенсії. Шістдесят за плечима, з них тридцять пять на заводі бухгалтером. Тепер можна було спокійно пити каву зранку, книжки читати та нікуди не бігти.
Спочатку насолоджувалася тишею спала скільки хотіла, снідала неспішно, серіали дивилася. До магазину ходила, коли людей мало після сорока років це було щастям.
Аж тут дзвонить донька Олеся в суботу вранці:
Мам, треба поговорити. Серйозно.
Що таке? злякалася Ганна. З Настюнькою все добре?
З донечкою гаразд. Приїду розповім. Та не переймайся!
Це «не переймайся» і змусило її перейматися ще більше. Коли діти так кажуть буде щось недобре.
За годину Олеся вже сиділа на кухні, гладила округлий живіт. Тридцять два, друга дитина незабаром, а заміж за того Віталія так і не вийшла. Живуть разом чотири роки, донька підростає, а шлюб їхній нікого не цікавить.
Мам, у нас халепа з квартирою, почала Олеся, крутячи в руках чашку. Господарка підняла оренду. Зараз ледве тягнемо, а вона ще на дві тисячі більше хоче.
Ганна зідхнула. Знає, як важко молодим. Віталій то тут підробляє, то там: сьогодні вантажник, завтра таксист. Олеся в декреті, скоро другий піде.
Думали зїхати дешевше, продовжувала донька, але з дитиною ніхто не хоче здавати.
І що робитимете? запитала Ганна, вже відчуваючи підступ.
Ось тому й прийшла… Олеся нервово мяла край светра. Мам, можна нам пожити в тебе? Тимчасово! Поки гроші назбираємо, може, потім іпотеку візьмемо.
Ганна ледь не поперхнулася кавою. У двокімнатній «хрущовці» і так тісно, а тут ще сімя з дитиною та друга на підході.
Олесю, як ми всі тут помістимося? У мене ж лише дві кімнатки!
Та якось, мамо! Головне гроші збережемо. Зараз тринадцять тисяч за оренду віддаємо за рік це ж сто пятдесят тисяч! Це ж майже перший внесок за квартиру.
Ганна уявила Віталія, який ходить по хаті у трусах, голосно розмовляє по телефону. Настю з її плачем, іграшками всюди. Олесю з капризами вагітної.
А де Настя спатиме? спробувала вона знайти розумні аргументи.
У великій кімнаті з нами поставимо ліжечко. А ти в маленькій там тобі й телевізор, і диван. Нормально ж!
Олесю, та я ж тільки на пенсію вийшла, хочу спокою! Сорок років працювала втомилася!
Донька зітхнула, наче мати сказала щось дивне:
Мам, та навіщо тобі цей спокій у шістдесят? Ти ж здорова! Інші бабусі в твої роки онуків цілісінький день няньчать.
Це звучало як докір. Мовляв, інші корисні, а ти егоїстка.
До того ж, додала Олеся, у тебе ж дача є. Чудовий будинок, бабуся його доглядала. Можеш там жити повітря чисте, для здоровя корисно.
На дачі?! Ганна очі витріщила.
Так! Город розведеш, помідорчики. Лікарі ж кажуть, що людям похилого віку на свіжому повітрі треба бути.
Ганна відчула, як усередині холоне. Дача за тридцять кілометрів, автобус двічі на день.
Олесю, та там зимою морози! Дрова носить, воду гріти…
Мам, та ти ж з села! У тебе в дитинстві так і було. Дід з бабою жили і нічого. А влітку взагалі рай: ягідки, грибочки.
Говорила так, наче пропонувала курорт, а не хату без зручностей.
А якщо мені до лікаря? Чи в аптеку?
Мам, та не кожен же день! Раз на місяць поїдеш і все. А продукти можна разом купувати, у морозилку складати.
А подруги? Сусідки?
Телефоном спілкуйся! Або вони до тебе на дачу приїдуть шашлички, чайок.
Ганна не вірила вухам! Її серйозно виселяють на дачу, щоб звільнити квартиру? І ще й подають це як турботу?!
Олесю, а на скільки ви хочете заїхати?
Ну, рік. Може, півтора.
Цілий рік! Або з ними в тісноті, або сама на дачі.
А Віталій що каже?
Він тільки за! Каже, тобі там краще тиша, природа. Навіть супутникову антену поставити обіцяв, щоб каналів більше було.
Ганна уявила, як Віталій розкидається такими пропозиціями, лежачи на її дивані.
Мам, подумай, додала Олеся, тобі одній на що дві кімнати? А ми з дітьми хоч заощадимо, на ноги встанемо.
І коли хочете заїхати?
Завтра вже можна. Нас до кінця місяця виселяють.
Ганна налила собі кави тремтячою рукою. Олеся дивилася на неї з виразом: «Ну що, мамо? Відмовиш рідній дитині?»
Олесю, а якщо у
