Зоря! Де ти ховешся?! Тільки-но покажися, бо можеш і не вертатися додому! Чуєш мене?! Не випущу!
Маленька дочкапятирічка, що сховалась у заростях борщів біля огорожі старого села, сиділа на підсмаженій сонцем землі, згорнувши вуха в долоні і тихенько бурмотіла щось собі під ніс.
Хай кличе!
Зоря не чує!
Якби тільки можна було закрити очі і не бачити молоденьку прекрасну жінку, що стояла на ґанку бабусиного будинку! Але ні! Інакше вона знайде Зорю. Так вже було. Тоді Зоря сховалась за коттеджем Грізлика і сиділа так тихо, що навіть заснула. Прокинулася лише від того, що її підстегнули важким плеском, а потім потягли за вухо, так що вона боялася навіть дотикнутись до нього. Ой, як боляче!
Красива жінка не мама Зорі, а тітка Оксана, сестра матері. Тітка її не любить, бо та «безбатьковщина». Що це, Зоря ще не знає, проте здогадувалась. Питає у сусіда Сашка, який вже підрослий на одинадцять років і знає вдвічі більше за дівчину. Сашко сказав, що це означає, що Зорі нікого немає: ні батька, ні мами. Тільки тітка і стара бабуня. Коли бабуня помре, Зору доведеться забрати тітка, а та й не хоче у неї і так діти досить.
За що мені таке покарання?! Мамо! Чому ти мовчиш! Це все твоя провина! Погодувала Наташку, аж та у підлогу впала, а тепер що робити?! У мене квартира не резинова! Тиснемося там, як оселедці в бочці! Я, чоловік, двоє дітей і теща і все в двох кімнатах! Куди її ставити?! І навіщо?
Не можна так, Оксано! Вона ж тобі рідна!
Вона мені нічого! Я її не просила народжувати! І Наташці казала, що з її «улюбленим» нічого не вийде! Права я була! Звичайно! Наташки вже немає, а той зник, мов чорти вранці!
Дитинащо винна перед тобою?
Ні в чому! Обуза Не можу, мамо, розумієш? Сил немає! Свої діляться Не можеш їх обійти! Бюбю, намагаюся хоч якунебудь зайву копійку заробити, а всього ні до чого! Одна склянка в школі розібється, інша нові штани просить А де гроші їх візьму?! Знайшла мільйонерку! Тато їх і не дує! Зарплату отримує і крутиться, ніби гоголь! Я в сімї до копійки! А там, справді, копійка, яку й не побачиш і не хвилює його! Я на двох роботах працюю, а він на одній втомлюється, бідняк! А робота не бей лежачого! Сидять у колі, плюють у стелю полдня, доки начальник не покаже по шиї! Тоді йдуть, трохи поплескаються. І задоволені! Як жити, мамо?!
Пробач, донечко, що не можу допомогти Але віддати дитину в дитячий дім при живих рідних це гріх!
Гріх цей, мамо, не мій!
Хто б спорив!
Не зможу її полюбити, розумієш чи ні?!
А, не треба! Головне, щоб у родині була! Соромно Ох, Оксано Хіба ти сама не казала, що легше жити, коли тебе люблять? Оце й треба, щоб її любили Жива душа
Душа Душу, мамо, казками про кохання не нагодуєш, якщо вона жива! Вона все одно попросить. А звідки взяти? Не скажеш? І про кохання ти зовсім не розмірковуй! Минуле вже пройшло, коли вона була потрібна! Досить! Дитина виросла Стала розумнішою
Зоря, що слухала цю розмову, заховалась під бабусиним ліжком і майже нічого не зрозуміла, а ось майже все запамятала. Вихователі в дитячому садку завжди хвалили її, казали, що память у неї хороша. Тож Зоря й старається: слухає уважно, а потім може розповісти всевсе слово в слово!
Зоря! Скільки можна кликати?! Якщо не появишся, ляжеш голодна спати! тітка Оксана знову зявилась на ґанку, але ненадовго.
Бабусі стало погано, і її стогони Зоря чула навіть у своєму укритті, хоч огорожа і борщі були далеко від будинку.
Ну і нехай голодна! Зате не побита! Зоря знає, навіщо їй потрібна тітка! Тітка зранку наказала Зорі вимити половину підлоги і сходинки на ґанку. А Зоря забула. Загубилась. Сашко подарував їй стареньку червону машинку без колеса. Але Зоря раділа! У неї іграшок небагато. Стара лялька Маруся, котру бабуня шила з носового платка, ще не плакала. І зайчик сірий з одним оком. Його Зоря любить найбільше. А ще мамині бісеринки. Красиві! Сині! Папа подарував їх бабусі, так казала вона. І ще вона казала, що на базарний день вони варті копійку. Але Зорі все одно скільки вони коштують байка. Вона розкладає нитку з бісером на сходинках ґанку, і це для неї і море, і гори, і дракон, як у книжці, яку не можна брати з полиці. Бабуня забороняє! Каже, що Зора може її порвати.
Оце ображає! Зоря ніколи книжки не розривала! Їм подобалися! Навіть ті, що без малюнків. Букви вона ще не всі знає, та вже три вивчила. Коли бачить їх у рядках книжкових грядок, дуже радіє. Якщо їх розпізнає, то і інші зясує, коли вивчить! Треба лише трохи постаратись.
Вечір накриває двір легким покривалом темряви. Комарі дзижчать над вухом, і Зоря зітхає. Пора йти. Поїсти, мабуть, вже не дадуть, а тітка Оксана кілька разів бігала тудисюди по подвірю, зайнята хатньою роботою, і встала втомлена. На Зорю у неї вже сил не залишиться. Поругає трохи і все.
Зоря вибирається зі свого укриття і крокує до ґанку. Там уже сидить на сходинках хмура тітка Оксана.
Явилась? Ой лихо моє Де ти лазила?! Уся брудна Іди в дім!
Зоря видихає. Сьогодні її більше не будуть кидати. Навіть дорослі втомлюються від крику. Можна піти до бабусі, притиснути щічку до її сухої, теплої руки і трохи почекати. Біль відступить, відпускаючи бабусю на мить, і вона пожаліє Зорю. Ось головне всього дня. Легке дотик, тихий шепіт і слова
Люблю тебе, моя маленька! Люблю
Більше нікого таких слів не говорило. Мама не встигла, а тітка Оксана, схоже, і не знала їх. Зоря колись чула, як вона докоряла бабусю, що та «малій» каже, а «власній дочці» нічого не говорить.
Зоря їй не вірить. Не може так бути. Просто дорослі дивні. Погане памятають, а добре забувають. Зоря навіть запитала у тітки, навіщо вона так робить. Це як витягати болячку з ранки. Знімаєш корочку, і знову боляче. І так багато раз, доки не загоїться Але навіть коли загоїться, якщо болячку постійно тягти, залишиться шрам. Питаєш навіщо тоді? А тому, що «руки чешуться»! Так бабуня каже, і дратує Зору, коли вона так робить. Цікаво, а коли не люблять, то що болить? Душа? Бабуня казала, що так. І що ж тоді так чешеться в цій душі, що дорослі хочуть себе постійно боляче мучити? Дивно це
Якби Зорю спитали, вона б дорослим сказала, що треба робити, аби всім було добре. Бабусі сказати тітці Оксані: «Я тебе люблю!», і пожаліти її, бо Зоря жаліть вечорами. Це так просто! Взяти і пожаліти! А тітці Оксані Дозволити бабусі це зробити Тітка Оксана сильна! І дуже розумна! Але Зорі її чомусь жаль Бо, судячи з того, що вона говорить, ніхто її не любить І ніколи не любив. Брехня, звичайно, що зовсім ніхто. Але й не плакала б вона вночі в подушку, якби її любили! Зоря знає. Бо сама плаче Знає, що коли бабусі не буде, її теж ніхто не полюбить
Бабуня погладила Зорю по голові, промовила свої слова і відпустила.
Іди, дитинко! Пора спати!
Зоря звикла слухатися. Вона повертається і йде, не помічаючи, як бабуня хрестить її в спину, щось шепочучи.
Дуже хочеться попитися, і Зоря крадеться на кухню, шукаючи, чи там тітка Оксана.
Вона там
Що ти?
Водички
Багато тобі з тієї водички ворчить тітка, наливає склянку молока і ставить перед Зорею тарілку з картоплею і великим куском хліба. Їж! Я воду нагріла. Маму обмити, а потім тебе. Брудна, як чортиха!
Тітка Оксана, проходячи повз, автоматично гладить її по голові, і та раптом робить те, про що давно мріяла. Зістрибує зі стільчика і обіймає ноги тітки. Вище не дотягнутися.
Що ти? тітка, розгублено, відштовхує Зору. Що?
Я буду тебе любити. Якщо ніхто не захоче Можна?
Питання залишається без відповіді. Тітка Оксана чомусь плаче і втікає з кімнати, відштовхнувши Зору. Але та знає це нічого не страшно Тепер можна спокійно поїсти і випити своє молоко. А Оксана поплаче і заспокоїться. Хоч і не полегшиться сильно. Але навіть трохи це вже добре! Адже Зорі вистачає тієї хвилинки біля бабусі ввечері, щоб думати не про погане, а про хороше Можливо, й у тітки Оксани так вдасться? Якщо людина думає про хороше, їй легше. Навіть якщо її когось ображає
Тітка Оксана повертається на кухню, наливає в таз теплої води і миє Зору. Мовчить, не кричить. І губкою трет, чомусь дивно. Легенько Не так, як зазвичай.
Іди! Лягай. Пора!
Коротка команда, і Зоря видихає. Може піти в маленьку кімнатку, де стоїть її ліжко, піднятись під легку простинку, сховатися нею з головою, і поговорити тихенькотихенько з мамою. Зоря щовечора розмовляє з нею. Порцією про все. Бабуня колись сказала, що це добре. Правильно. І мама її чує. Ось Зоря і говорить з нею. Сьогодні, наприклад, треба розказати мамі про тітку Оксану. А ще про те, що завтра вранці Зоря встане раніше і вимитиме сходинки на ґанку, як наказала тітка Оксана. Зоря любить прибирати. Просто іноді забуває, що треба робити.
А вранці Зоря нічого не встигає. Тому що ранорано її будить тітка Оксана, цілуючи, що зовсім дивно, і вигоняє з дому, де вже чекає сусідка бабусина.
Хай вам поки що залишиться. Нічого їй тут
Попрощатися дозволиш?
А треба? Поки не бачила памятатиме живу. Дитина ще маленька
І це вірноІ коли Зоря, піднявши очі до неба, побачила, що навіть хмари виглядають, ніби посміхаються, вона зрозуміла, що життя, хоч і складне, варте кожної краплі молока та кожного крихітного кроку вперед.
