Свекруха назвала мою дружину поганою господинею, і я більше не хотів їх обслуговувати.
Олено, дитинко, хто ж так різав огірки в салат? Ти ж не кубики робиш, а ніби камінці! Як це в рот класти? Чоловікам, до речі, зуби не з заліза, їм потрібна ніжність, турбота стояла над душою моя свекруха Зінаїда Петрівна, поки Олена поспішно дорізала олівє.
Олена стискає рукоятку ножа так, що пальці побіляються. До приходу гостей залишилося півгодини, а свекруха, що прийшла на дві години раніше «допомогти», лише ходить по кухні, переставляє банки зі спеціями і коментує кожен мій крок.
Петра Петрівно, це ж олівє, все має перемішуватись. А Діма любить, коли овочі відчуваються, а не перетворюються в кашу, спокійно відповідаю я, намагаючись не підвищувати голос.
Ой, що ти про Діму розповідаєш! Я його народила, я його виростила, тридцять років його годувала. Він завжди хотів, щоб усе було маленьке, акуратне. Ти йому просто боїшся сказати правду, щоб не образити. У нас хлопець делікатний, виховання моє на це впливає. А вчора його сорочка була змита. Я помітила, коли він до мене завітав. Соромно, Олено. Жінка повинна стежити, щоб чоловік ходив ні з чого.
Олена глибоко вдихає і кладе ніж.
Я працюю до сьомої вечора, Петра Петрівно. А Діма приходить о шостій. У нього теж руки є, а праска стоїть на видному місці.
Свекруха показово притискає руки до грудей, на яких блищить великий медальйон з янтарем.
Руки! У чоловіка інші задачі. Він годувальник! А затишок, побут, чистота це священна обовязок жінки. Якщо ти не впораєшся, може, варто роботу кинути? Або вставати раніше. Я колись вставала о пятій ранку, щоб чоловікові на зміну блискучі млинці спекти. А ти? Півфабрикати, мабуть, підсовуєш?
Я готую щодня, стиснула Олена. І зараз, вибачте, треба дістає мясо з духовки.
Обід пройшов у напруженій атмосфері. Діма, мій чоловік, сидів, уткнувшись у тарілку, і намагався не помічати електризоване повітря. Він завжди обирав тактику страуса: якщо голову сховати в пісок (або в суп), конфлікт розтане сам.
Зінаїда Петрівна, після того як скуштувала моє фірмове жарке, яке я маринувала добу в особливому соусі, скривила губи.
Ну їстівно. Хоча мясо жорстке. Пересушила ти його, Оленко. І солі мало. Діма, підкинеш солі?
Нормально, мамо, смачно, пробурмотів Діма з набитим ротом.
Смачно йому Солодшого моркви він не їв, ось і смачно. А підлогу? перевела погляд на ламінат. У кутах сірка. Твій робот крутиться, жужжить, а толку? Тряпка треба, руками! На колінах! Тільки так справжня чистота досягається. А у тебе, Олено, холодне ставлення до дому. Без душі все. Холодно, як у будинку державному. Погана з тебе господиня, вибачте, старічко, за прямоту. Хто ще тобі правду скаже, крім матері?
Олена повільно поклала виделку. У ній щось задряпнуло. Пять років шлюбу. Пять років я намагалась бути ідеальною. Працювала головним бухгалтером, разом з чоловіком сплачувала іпотеку, а ввечері перетворювалась на другу зміну біля плити і з ганчіркою. Я мила, стирала, випікала, щоб хоча б слово схвалення почути. А в відповідь «погана господиня».
Взявши погляд на Діму, я побачила, як він продовжує жувати, не піднімаючи голови, ніби захищаючи мене. Він звик. Йому зручно: мати критикує, дружина працює ще більше, а він просто споживає результат.
Значить, погана господиня? тихо перепитала я.
Не ображайся, дитинко, розмахнула рукою Зінаїда Петрівна, накладаючи собі ще трохи «пересушеного» мяса. Це факт. Є жінки домашні, затишні, а є сучасні. Карєристки. У тебе пил на підвіконні лежить, я вже минулого разу помітила. Більше очей не бачити.
Добре, кивнула я. На обличчі зявилась спокійна усмішка. Я вас почула, Петра Петрівно. Дякую за правду.
Вечором, коли свекруха нарешті пішла, забравши з собою контейнер з пиріжком («Візьму, щоб не отруїлись, коли він запліснявіє»), Діма розвалився на дивані перед телевізором.
Фух, який день, зевнув він. Олено, принеси чайку, а? І ще там залишився пиріжок.
Я стояла біля вікна і дивилась на нічне місто.
Ні, Діма.
Що «ні»? Пиріжка нема? Мама все зїла?
Чаю нема. Точніше, я не принесу.
Діма піднявся на лікті, здивовано.
Ти що, ображена на маму? Та не бережи, вона ж стара, кудись врозі кудлатить. Не варто переживати.
Я не ображена. Я зробила висновок. Твоя мати сказала, що я погана господиня. Що я роблю без душі, мясо сушу, пил не бачу. Я подумала і вирішила: навіщо мучити тебе і себе своєю нікчемністю? Якщо я не вмію вести домашні справи, я просто перестану їх робити, щоб не виглядати дурною.
Діма хмуро посміхнувся, подумавши, що це жарт.
Добре, довго вже говорила, досить. Піди сюди, обійму.
А я не пішла. Взяла книжку і пішла в спальню, щільно зачинюючи двері.
Ранок понеділка розпочався для Дмітра порушенням звичної схеми. Зазвичай він прокидався від запаху свіжо звареної кави і шипіння яєчнечки з беконом. На стільці завжди стояла погладжена сорочка, а шкарпетки акуратно стопкою.
Сьогодні в квартирі було тихо. На кухні порожньо і темно. Плита холодна, як серце колишньої.
Кать? Діма заглянув у спальню. Дружина вже сиділа перед дзеркалом, роблячи макіяж. А сніданок?
У холодильнику яйця, ковбаса. Хліб у хлібниці, спокійно відповіла вона, підводячи туші.
Але ти ж завжди готувала. Я запізнююсь!
Я теж запізнююсь. А бо я погана господиня, можу продукти зіпсувати. Хочеш, щоб у яєчку потрапила шкаралупа? Або каву перегоріти? Краще сам. Чоловік годувальник, сам сніданок придбати зможе.
Діма, проклинаючи, пішов до кухні. Кава розлита, плита замарана. Яєчня підгоріла знизу, зверху залишилась рідка. Він зїв бутерброд з ковбасою, надів вчорашню сорочку, яка виглядала не надто свіжо, і вирушив на роботу голодний і роздратований.
Вечором історія повторилась. Діма прийшов додому, очікуючи вечерю. Олено сиділа на дивані в масці і листала журнал.
Що на вечерю? спитав він, спотикаючись об свої кросівки, які ніхто не прибрав.
Я собі замовила поке з лососем, вже поїла, голос Олени звучав приглушено під тканиною маски. Тобі не замовила, бо можу не вгодитися. У морозилці є вареники. Магазинні.
Вареники?! Я весь день працював! Хочу справжню домашню їжу! Борщ хочу!
Борщ складна страва. Я, з моїм «безталанним», точно його зіпсую. Мама сказала, що я готую без душі. А вареники важко зіпсувати. Вода, сіль, десять хвилин і готово.
Діма хотів устроїти скандал, але в його погляді було стільки рішучості, що він зляг. Пішов варити вареники, а потім мити каструлю, бо Олена сказала: «Я посуд мию погано, розводи залишаю, мий краще сам, якісно».
Минуло тиждень. Квартира повільно, але впевнено втрачала блиск. Пил, яким Олена колись стирала кожні два дні, тепер вирував у сонячних променях. У раковині наростала гора посуду Діма мив лише те, що треба зараз, а Олена користувалася однією тарілкою і чашкою, миттєво їх миючи і класти в свій особистий ящик.
У корзині для білизни зростав Еверест з чоловічих шкарпеток, футболок і джинсів. У Олени проблем з одягом не було вона віддавала його у пральню по дорозі на роботу або прала вручну лише своє.
Діма ходив зморений, злий і трохи худший дієта з бутербродів і «Дошираку».
У суботу вранці задзвонив у двері. Це була Зінаїда Петрівна. Приїхала з інспекцією, як робила щотижня, тільки без попередження.
Відчиняйте, синку! Я вам млинці принесла, бо знаю, ви голодаєте, крикнула вона, входячи в прихожий.
Її погляд упав на гору взуття біля порогу. Потім вона зайшла в вітальню і побачила шар пилу на телевізорі, на якому хтось (ймовірно Діма) пальцем написав «Помий мене». На журнальному столі стояли пусті чашки з засохлими пакетиками чаю і коробка від піци.
Боже мій! ахнула свекруха, схопившись за серце. Що тут сталося? Ви що, захворіли? Олено! Діма! У вас же хлів!
Олена вийшла зі спальної в шовковій халаті, розвітана, з книжкою в руках.
Доброго ранку, Петра Петрівно. Чому хлів? Це ж звичайна квартира, без професійної покоївки.
Яка покоївка?! Про що ти? свекруха провела пальцем по комоді і відверто поглянула на сіре покриття на стіні. Це ж антисанітарія! Діма, синку, як ти в цьому живеш?
Діма вийшов з кухні, піджарюючи чорно-білий пряник. Вигляд у нього був жалюгідний. Футболка змята, на штанах пляма.
Мам, так живемо пробурмотів він.
Олено! голос свекрухи піднявся до командного тону. Одразу береш ганчірку! Це позор! Я зараз же розпочну генеральне прибирання, а ти допомагай. Як тобі не соромно чоловіка в бруді тримати?
Олено спокійно сіла в крісло, схрестила ноги і відкрила книжку.
Ні, Петра Петрівно. Я ганчірку не візьму. Ви ж самі в неділю сказали, що я погана господиня. Що я роблю не так, мию не так, і нічого в мене не виходить. Я прийняла вашу критику. Я згодна. Навіщо я буду робити те, в чому погано? Я вирішила зосередитися на тому, що вдається на роботі і відпочинку.
Ти ти зі мною жартуєш? задихнулась свекруха. Я добра тобі була! Я вчила!
Навчання закінчилося. Я відрахувалась за недоуспішність.
Діма! Скажи їй! закричала мати.
Дмитро подивився на дружину, потім на мати, потім на гору бІ ми зрозуміли, що справжнє щастя це взаємна повага та спільна праця.