Свекруха вирішила оселитися в нашій квартирі, а свою вписати у подарунок донечці.
Мій чоловік виріс у справжньому козацькому гнізді: братів ціла футбольна команда. Свекруха народжувала, поки не народила собі доньку-голубоньку. Таку життєву стратегію ще треба вигадати, але, як кажуть у нас, у кожного свій хрест.
Коли я виходила заміж, думала, що нарешті витягла щасливий квиток. Михайло здавався спокійним, розсудливим та міцним, як дніпровський дуб. Про сімейні цінності розповідав з натхненням, але обірвати пуповину з мамою та молодшою сестрою навіть не обговорювалось! Свекруха на синів особливо не зважала, а от з доньки пилинку здувала.
Оленка була ще школяркою, коли ми познайомились років їй було десять. Спочатку мені до неї байдуже, а за пять років такого «щастя» вже ні. Учитися не хоче, товаришує з якимись відчайдухами, а вигрібає за це все мій чоловік. Телефонний дзвінок серед ночі: «Мишко, виручай!» класична сцена української родини.
Я щиро вірила Оленка виросте, вийде заміж і заживе своїм життям, а ми таки дихнемо спокійно. Де там! Коли вона нарешті надумала заміж йти, свекруха з гопаком розповіла синам: «Грошенята на весілля в козуб складаємо!» Бо ж у самої ні копійки, а зять хоч і щирий хлопчина, але бідовий, заробляє мало. Тож молоді жили з мамою, як горох з капустою.
Спершу дитина, потім друга… І тут свекруха, наш шаховий гросмейстер, вигадала справжню комбінацію: переїде до нас, а свою квартиру оформить на Оленку. Все гаразд, звісно, але квартира наша купована і знаєте на чиї гроші? На мої. Михайло не вклав навіть однієї гривні! Цікаво, що йому це навіть до вподоби мовляв, «Моя мама і тобі допоможе.» Та вже від її допомоги, як від паляниці без хліба.
Квартира у нас двокімнатна, якраз, щоб зручно жити. І хоч свекруха вважає, що як старший син, Михайло повинен доглядати за нею до останньої ложки вареників, я свого комфорту втрачати не хочу. Бо міцна сімя це коли в оселі не мусиш по ночах з кута в кут до туалету прокрадатися!
Я люблю свого чоловіка, про розлучення й мови бути не може. Але як його переконати, що життя зі свекрухою то не мед, а справжнісіньке житейське випробування? Люди добрі, може у когось є якась українська хитрість у запасі, бо я вже втрачаю надію!
