У тихому містечку Полтава, у затишній квартирі на березі Ворскли, життя Оксани та її чоловіка Олега текло спокійно, доки не почалася драма, де головну роль відіграла свекруха. Їхня історія — це розповідь про те, як добрі наміри перетворилися на випробування терпіння та родинних зв’язків.
Після весілля Оксана й Олег одразу оселилися окремо. Їхні діти давно виросли, створили свої сім’ї, і подружжя залишилося удвох у просторих кімнатах. Вирішивши, що самотність свекрухи, Надії Іванівни, занадто важка, вони запросили її жити разом.
— Вона ж нам не чужа, — казала Оксана чоловікові. — Та й по господарству допоможе.
Надія Іванівна часто скаржилася, що їй сумно в порожній квартирі, особливо вночі, коли тиша стає нестерпною. Оксана, не роздумуючи, відкрила двері свого дому, впевнена, що це зміцнить родину.
Спочатку все йшло добре. Свекруха із завзяттям взялася за хатню роботу: разом із Оксаною вони прибирали, готували, ділилися рецептами. Оксана відчувала, що їхні відносини будуються на взаєморозумінні. Надія Іванівна здавалася вдячною, і в домі панував лад.
Завдяки допомозі свекрухи в Оксани з’явилося більше вільного часу. Вона повернулася до свого захоплення — в’язання на замовлення.
— Це, звичайно, не мільйони, але для сімейного бюджету приємний плюс, — ділилася Оксана з подругами, показуючи свої роботи.
Вона зв’язала для свекрухи пару светрів, які та носила з гордістю, хвалячись перед сусідками. За два роки спільного життя сварок не було, і Оксана почала вірити, що знайшла ідеальний баланс.
Та поступово все змінилося. Оксана помітила, що свекруха стала хитренько ухилятися від своїх обов’язків. Вона не відмовлялася прямо, але посуд залишався брудним, підлоги — неприбраними, а вечеря — ненакритою. Оксана, повертаючись з роботи, витрачала увечір на те, щоб переробити все сама.
— Я намагаюся планувати свій час, — зітхає Оксана. — Хочу встигати і за домом дивитися, і замовлення виконувати. Та через свекруху все йде шкереберть. Клієнти незадоволені, я ламаю строки.
Її улюблена справа, яка приносила радість та додатковий дохід, опинилася під загрозою. Оксана не любила побут, але ще гірше її гнітило відчуття провини перед клієнтами, коли вона не встигала вчасно. Час на в’язання танув, як сніг навесні, а втома накопичувалася, немов важкий камінь.
Оксана наважилася поговорити зі свекрухою. Вона м’яко намагалася пояснити, що їй потрібна допомога, як раніше. Та Надія Іванівна вдала, ніби не розуміє, про що йдеться.
— Я ж усе роблю! — обурилася вона. — Ще чого тобі треба?
Оксана запропонувала чітко поділити обов’язки: вона візьме на себе увесь дім, аби не залежати від свекрухи. Та замість розуміння отримала образ. Надія Іванівна, наче дитина, якій відібрали цукерку, побігла скаржитися Олегу.
— Оксана мене ображає! — причитала вона. — Я стараюся, а їй усе не так!
Олег, не розібравшися, дивився на дружину з нерозумінням:
— Що з тобою? Чого ти на маму накинулася?
Оксана намагалася пояснити, але свекруха перетворила це на гру. Вона то «захворювала», скаржачись на серце й слабкість, то раптово «одужувала», коли їй було зручно. Оксана відчувала себе в пастці: щоразу, коли вона розраховувала на підтримку, все повторювалося.
— Я перестала на неї покладатися, — зізнається Оксана. — Планую все сама, наче її немає. Та замовлень стало менше, клієнти йдуть. А це б’є по всіх нас, адже гроші від в’язання йшли у загальний бюджет.
Дивно, але як тільки дохід почав падати, Надія Іванівна знову взялася за справи. Посуд блищав, підлоги сяяли, на столі з’являлася вечеря. Оксана запідозрила, що свекруха просто маніпулює, добиваючись уваги.
— Може, їй самотньо? — міркує Оксана. — Ми намагаємося бути поряд, гуляємо в парку, ходимо у гості. Але варто мені взяти нове замовлення, як вона знову «хворіє».
Тепер Оксана стоїть перед вибором. Свекруха знову допомагає, і можна взяти більше роботи. Але що, якщо все повториться? Знову прострочені терміни, незадоволені клієнти, докори чоловіка?
— Не знаю, як вчинити, — шепоче Оксана, дивлячись на незавершений светр. — Якщо відмовлюся від замовлень, ми втратимо гроші. Але якщо довірюся їй, а вона знову почне свої ігри, я не витягну.
Що ж робити Оксані? Пробачити свекрусі її маніпуляції й ризикнути? Чи взяти все у свої руки, жертвуючи улюбленою справою? Може, вона перебільшує, і свекруха справді потребує турботи? Або це гра, в якій Оксана завжди буде тією, що програє?
