Я народила нашого дорогоцінного сина два з половиною роки тому. Цій події я була неймовірно рада, бо ж дуже мріяла про дитину. Тому я почала обожнювати сина одразу ж, як тільки дізналась про вагітність. Виховання сина для мене не жарт, тому я стараюсь виховувати його по порадах психологів та відомих педагогів так, щоб він виріс здоровою в фізичному та в емоційному і моральному планах здоровим й повноцінним.
Більш ніж впевнена в тому, що таке моє ставлення до нього в мене буде завжди, бо це моя кровиночка, моє сонечко, мій всесвіт. Я залишила кар’єру, хобі та друзів заради свого сина і ні краплі не шкодую про це.
На роботу після його півтораріччя я не виходила, бо син потребує моєї присутності біля нього. Він не може бути без мене дуже довго, бо починає одразу плакати та дуже капризувати. Вночі частенько прокидається та прибігає до нас в спальню.
В мого чоловіка не дуже велика заробітна плата, тому ми змушені трохи економити, але так як до такого всі звикли нічого страшного в цьому не бачу. Тим більше я притримуюся думки, що саме чоловік має забезпечувати сім’я, а дружина глядіти за дітьми та побутом. І я завжди виконувала ідеально свої жіночі обов’язки і багато від чоловіка не вимагала. Мені було тільки в радість виховувати сина, поратись по дому та зустрічати коханого з роботи з гарячою вечерею та теплими обіймами.
Але ось мій чоловік… Він почав ревнувати мене до сина, бо вся більша частина турботи, яка діставалась йому тепер дістається нашому синочку. Після його народження чоловік почав його просто ігнорувати, що вже говорити про допомогу з сином. Вже коли малий почав говорити – тоді чоловік почав з ним хоч якось спілкуватись. І зараз чоловік дуже ображається, що син більше любить мене аніж його. Звісно, ігнорував сина, не грався з ним, не спілкувався по нормальному і хоче, щоб син до нього тягнувся так само як до мене, яка весь час з синочком та робить для нього все.
В кінці кінців чоловік пожалівся своїй мамі, моїй свекрусі, і тепер вона також почала ображатись. А віднедавна вони обоє тиснуть на мене та хочуть змусити піти на роботу та залишити сина на свекруху. А я не уявляю свого життя по іншому і не маю намірів віддавати своє законне місце в серці сина свекрусі, яка не дуже мене любить, м’яко кажучи.
Свекруха з чоловіком кажуть, що я виховую з сина «мамкиного синочка», а я вважаю, що виховую дитину, яка в силу свого віку потребує материнського тепла та уваги. Що мені робити з такими родичами – не розумію. Вони не хочуть зрозуміти як мені важливо бути з сином, а сину бути зі мною. Мені буде морально важко знати, що не я займаюсь його вихованням, а якась тьотка-вихователька, не я забираю та відводжу його до дитячого садочку, а свекруха, не я лікую та доглядаю за синочком коли той хворіє, а свекруха. Я думаю кожна любляча матір зрозуміє мене.
Що мені робити та як переконати рідних перестати на мене тиснути?
