Моя свекруха вирішила, що в моєму будинку будуть панувати її порядки. Я нагадала їй, хто тут справжня господиня.
Так вийшло, що мені довелося впустити до себе свекруху. Не тому, що я цього хотіла. Просто мій чоловік чудовий і дуже просив — його мати опинилася в скруті. Я, стиснувши зуби, погодилася. Хотіла зберегти мир у сім’ї. Але вона, схоже, про це швидко забула.
Вона почала влаштовувати в моєму домі свої правила, ніби тут вона головна. Хоча я одразу попередила: квартира моя, і я не дозволю втручатися в мій простір. Наші стосунки з нею завжди були прохолодними. Їй не подобалося, що я не танцюю під її дудку, а мене дратувала її звичка давити та вчити життя.
Вона почала скаржитися моєму чоловікові. Але він розсудливий — ігнорував її напади. Його мати з самого початку важко переживала, що квартира належить мені. Її лютило, що вона не може нав’язати свою волю, як це робила раніше.
У свекрухи є молодша донька — Оля, на чотири роки молодша за мене. Рік тому вона вийшла заміж, вже будучи вагітною. Молодята оселилися у батьків чоловіка, але довго не витримали. Через півроку, після народження дитини, Оля втекла назад до матері. Свекруха в сльозах кричала:
— Замучили мою дитину! Яка ж їй дісталася свекруха — гадюка, а не жінка! Все намагається вкусити, принизити, образити! Ну як так можна з невісткою?
Я ледь не реготала. Бо ця «жахлива» свекруха — точна копія її самої. Просто дзеркальне відображення. Що ж, по заслугам, як то кажуть.
Оля не розлучилася, чоловік продовжував допомагати грошима. Через місяць він повернувся до дружини — тепер уже в однушку свекрухи. Там, звичайно, було тісно, і вона ночувала на кухні. Із зятем вона не ладнала, а Оля, що найкумедніше, підтримувала чоловіка в сварках із матір’ю:
— Мамо, не смій руйнувати мою сім’ю!
Тоді я прямо сказала свекрусі:
— Може, попросите їх зняти житло?
— А на що вони знімуть? Оля в декреті, чоловік заробляє копійки. Що вони собі дозволять?
— Це їхні проблеми. І до нас вони не мають жодного стосунку.
Але вона стала частіше приходити до нас. Спочатку скаржилася на долю, потім — на біль у спині через сон на кухонному дивані, далі — на сварки із зятем. А потім випалила:
— Я більше не можу з ними жити! Можна я до вас? Ненадовго?
Я хотіла відмовити. Але чоловік благав:
— Мама побуде у нас лише два місяці. Я домовився з Олею, вони скоро знімуть житло.
Я здалася. Але одразу поставила умови. Свекруха кивала: «Звісно, доню, все розумію». Перші два тижні вона була тихою, як мишка. А потім почалося.
Вона почала перекроювати простір. То розкладе свої серветки скрізь, то переставляє картини, то пропонує змінити занавіски. Я спочатку терпіла. Потім почала скаржитися чоловікові.
Місяці минали, «тимчасово» перетворилося на півроку. Оля, як я й передбачала, не збиралася переїжджати.
Свекруха все частіше чіплялася: «Ти воду даремно витрачаєш!», «Ти неправильно готуєш!», «Ти не вмієш прибирати!» Одного разу вона викинула всю мою побутову хімію й купила огиде сіре мило, яке смерділо на всю хату. Сказала: «Хімія — це отрута, будемо як колись!»
А ще вона постійно викидала їжу з холодильника, навіть щойно приготовлену. Казала: «Неправильна енергетика» або «Шкодить моєму синові». Я вибухнула. Не стала стримуватися, не пішла до чоловіка — сама вилила все, що накипіло:
— Ви живете в МОЄМУ домі. Я дозволила вам залишитися ТИМЧАСОВО. Ваш час минув. Збирайтеся та повертайтеся до доньки. Мені не потрібна друга мати. Я вже доросла й не дозволю, щоб мені вказували, як жити в МОЄМУ будинку!
Свекруха надулася. Коли чоловік повернувся, почала скаржитися на мене. А він розвів руками:
— Розбирайтеся самі. Я втручатися не буду.
Тоді вона пішла ва-банк: почала заявляти, що «старша і мудріша», що «я маю бути вдячна» їй за все. І тут я поставила крапку:
— Вдячна? За що — за те, що ви перетворили мій дім на пекло? Я вас не просила мене вчити. І вже точно не дозволю робити з моєї квартири філію психлікарні!
Я дала їй місяць на збори. Нехай самі вирішують свої житлові проблеми. Чому я маю бути заручницею їхнього хаосу? Із власною донькою вона не впоралася, а тепер вирішила зіпсувати життя мені?
Ні, дякую. Годі. У моєму домі — мої правила.
Життя навчає: не варто дозволяти іншим переступати ваші межі, навіть якщо це рідні люди. Бо тільки ви вирішуєте, як жити у власному просторі.
