Війна триває вже шість років, з самого початку їхнього шлюбу. У Соломії та Дениса є син, чотирирічний Данилко, але навіть його свекруха не визнає. Вони не беруть його на руки, не дзвонять, щоб дізнатися, як унук. Соломія не розуміла, чим заслужила таке ставлення. Вона ніколи не давала приводу: не грубила, не сперечалася, намагалася бути чемною. Але причина крилася глибше – Денис одружився на ній, а не на тій дівчині, яку свекруха мріяла бачити своєю невісткою.
Ту дівчину звали Мар’яна. Наталя Петрівна не втомлювалася повторювати, яка вона розумниця, красуня, донька заможних батьків. «Ось хто був би справжньою дружиною для мого сина!» – говорила вона, не соромлячись присутності Соломії. Родичі чоловіка підтверджували: «Ти, Сольо, поруч із Мар’яною не стояла». Соломія, яка виросла у звичайній родині у маленькому містечку під Львовом, почувалася приниженою. Її скромне походження стало для свекрухи приводом для нескінченних глузувань.
Денис ніби не помічав цього тиску. «Не звертай уваги, – говорив він, – вони просто чіпляються». Але для Соломії його слова звучали як зрада. Як можна не помічати, коли твою дружину відверто ображають? Останнім часом він усе частіше їздив до батьків сам, повертаючись пізно вночі. «Сімейні справи», – відмовлявся він, уникаючи її погляду. Соломія відчувала, як між ними росте стіна, і її терпіння тануло з кожним днем.
Родичі Дениса до них у дім не заходили, хоча Соломія не раз запрошувала їх у гості, намагаючись налагодити контакт. Вони не вітали її з днем народження – ні дзвінком, ні навіть повідомленням. На сімейні свята запрошували лише Дениса, наголошуючи: «Це не для сторонніх». Соломія, яку вони так і не прийняли в родину, почувалася вигнанкою. Її серце розривалося, коли вона бачила, як Данилко, її син, запитував: «Чому бабуся не хоче зі мною грати?» Вона не знала, що відповісти, лише притискала його до себе, ховаючи сльози.
Ситуація ставала нестерпною. Соломія все частіше ловила себе на думках про розлучення. Денис не захищав її, не намагався поставити батьків на місце. Він слухливо йшов за матір’ю, ніби її слово було законом. Соломія почувалася самотньою у власному шлюбі, і цей біль підточував її зсередини. «Якщо він не стане на мою сторону, я не зможу так жити», – думала вона, дивлячись на сплячого сина.
Новий рік став для неї останньою краплею. Вона вирішила: якщо Денис знову поїде до батьків, залишивши її й Данилка самі, вона збере речі й піде назавжди. «Я більше не д«Я не дозволю більше нікому принижувати мою гідність».
