Син із невісткою не знали, що я теж потраплю на день народження молодої
«Син із невісткою не знали, що я теж потраплю на день народження молодої» — їхня таємниця розбила мені серце
У невеликому містечку під Львовом, де осіннє листя шелестить під ногами, моє життя у 58 років перевернулося догори дригом. Мене звати Галина Іванівна, і я завжди вважала свою родину опорою. Але недавній день народження моєї невістки, куди я завітала без попередження, відкрив мені гірку правду, яка тепер не дає мені спокою.
Родина — моя гордість
Мій син Богдан і його дружина Оксана — моя гордість. Богдан, мій єдиний син, виріс добрим і працьовитим. Коли він привів Оксану, я одразу прийняла її як рідну. Молода, гарна, з легким сміхом — вона здавалася ідеальною парою для мого сина. Вони одружилися п’ять років тому, і з того часу я намагалася бути ненав’язливою свекрухою. Приходила лише за запрошенням, допомагала з їхньою донечкою Софійкою, приносила домашні пироги. Я думала, що ми — одна велика родина, де панують любов і повага.
Оксана завжди була ввічливою, але трохи відстороненою. Я списувала це на її зайнятість — вона працює дизайнером, а Богдан — інженер на заводі. Їхнє життя кипить, і я старалася не лізти. Але в глибині душі мені хотілося бути ближчою, відчувати себе потрібною. День народження Оксани став для мене шансом показати, як я її ціную. Я вирішила зробити сюрприз.
Несподіваний візит
У неділю, в день її народження, я прокинулася з усмішкою. Купила коробку її улюблених цукерок, наділа найкращу сукню й, не попередивши, пішла до них. Я уявляла, як Оксана зрадіє, як ми посидимо за чаєм, посміємося. Зайшовши до під’їзду, я почула музику й гомін голосів із їхньої квартири. «Святкують», — подумала я, і моє серце розігрілося. Я подзвонила у двері, очікуючи теплої зустрічі.
Двері відчинила Оксана, і її усмішка миттєво згасла. «Галино Іванівно? Ви… як тут?» — пробурмотіла вона, явно збентежена. Я зайшла й завмерла. У вітальні було повно гостей: друзі, колеги, навіть батьки Оксани. Стіл ломився від угощень, усі сміялися, а Богдан розливав вино. Але ніхто не чекав мене. Мій син, побачивши мене, поблід. «Мамо, ти ж не казала, що прийдеш», — сказав він, і в його голосі я відчула ніяковість.
Таємниця, що вразила
Я намагалася триматися, усміхалася, вітала Оксану, але всередині все стискалося. Чому вони не запросили мене? Чому не сказали, що буде велике свято? Я почувалася чужою серед незнайомих людей. Гості перезиралися, а Оксана швидко пішла на кухню, ніби оминаючи мене. Богдан намагався розрядити обстановку, але його жарти звучали фальшиво. Я пробула там півгодини, вручила цукерки й пішла, посилаючись на справи. На вулиці я розридалася.
Вдома я перебирала цей вечерЯ сиділа біля вікна, дивилася на дощ за шибкою й думала, чи зможу колись пробачити цю біль.
