Свекруха повернула з речами
Оксана стояла біля вікна й дивилася, як дощ цокав по підвіконню. За спиною чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по хаті з телефоном у руці. Вже третій годині він із кимось розмовляв, але настільки тихо, що розібрати слова було неможливо.
Тарасе, що трапилося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти цілий день як на голках.
Тарас зупинився посеред кімнати й провинувато подивився на дружину. У руках у нього досі був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.
Оксанко, треба тобі дещо сказати, почав він невпевнено. Тільки не хвилюйся одразу, добре?
Серце в Оксани стиснулося. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила усі інтонації чоловіка. Такий голос у нього бував лише перед серйозними розмовами.
Кажи вже, вона сіла на край дивана.
Мама повертається.
Як це повертається? Оксана здивовано подивилася на чоловіка. Звідки?
Із Одеси. Від Марійки. Посварилися, і тепер мати хоче повернутися. До нас.
Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Ганна Степанівна, свекруха, переїхала до молодшої доньки півроку тому після чергового скандалу в їхній сімї. Тоді Оксана подумала, що нарешті зможе спокійно жити у власній хаті, не озираючись на чужий погляд з приводу кожної дрібниці.
Тарасе, ні, рішуче сказала вона. Ми ж домовлялися. Памятаєш, що було минулого разу?
Оксанко, вона ж моя мати, Тарас сів поруч із дружиною. Їй нікуди йти.
У неї є своя хата!
Там зараз квартиранти. Мама здала її на довгий термін, коли виїжджала. Договір до кінця року.
Оксана закрила очі й намагалася заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження щодо приготування їжі, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожного рішення.
А що сталося з Марійкою? запитала вона.
Не знаю точно. Мама лише сказала, що не може більше там бути. Посварилася з зятем.
І на скільки вона планує до нас?
До кінця року, поки не звільниться її хата.
Оксана підвелася й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її недостойною свого сина.
Тарасе, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знову це пережити.
Оксанко, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато чому її навчили.
Твоя мати ніколи не зміниться. Вона завжди вважатиме мене винуватою за всі проблеми цієї сімї.
Тарас мовчав. Він знав, що дружина права. Мати дійсно ніколи не приймала Оксану, знаходила в ній вади там, де їх не було.
Коли вона приїжджає? втомлено запитала Оксана.
Завтра вранці.
Завтра? Оксана аж підскочила від несподіванки. Тарасе, ти з глузду зїхав? Чому не попередив раніше?
Вона лише сьогодні подзвонила. Каже, що квиток уже купила.
Чудово, Оксана похитала головою. Значить, вона навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.
Оксанко, ну що я міг зробити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?
Могла б у готелі зупинитися. Або до якихось подруг.
У неї немає грошей на готель. А подруги… Ти ж знаєш, який у неї характер.
Оксана дуже добре знала. Ганна Степанівна встигла посваритися з усіма сусідами, з усіма знайомими. Вічно незадоволена, всіх критикує.
Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Андрійко знизав плечима для нього бабуся була просто бабусею, яка інколи дарувала гроші й інколи лаялася. А от одинадцятирічна Софійка насупилася.
Вона знову буде казати, що я неправильно уроки роблю? запитала дівчинка.
Софійко, бабуся тобі добра бажає, намагався пояснити батько.
Тоді нехай бажає здалеку, буркнула дочка, й Оксана ледве стрималася, щоб не посміхнутися.
Вранці Оксана спеціально встала раніше й приготувала сніданок. Хотіла, щоб свекруха одразу побачила, що в домі порядок, що вона гарна господиня. Хоч розуміла, що це марно Ганна Степанівна все одно знайде до чого причепитися.
О пів на одиннадцяту почувся дзвінок у двері. Тарас кинувся відчиняти, а Оксана лишилася на кухні, нервово витираючи й без того чисті тарілки.
Тарасеньку, синочку мій! почувся голос свекрухи з передпокою. Як же я
